За останні десять років Таннер Болт отримав позивний Оборонець Чоловіків. Його фішка — долучатися до гучних справ, щоб захищати чоловіків, обвинувачених у вбивстві дружин. Він вигравав принаймні половину справ, що було дуже непогано, зважаючи на увесь негатив і надзвичайний осуд, спрямований на обвинувачених. Вони були зрадниками, нарцисами, соціопатами. Таннера Болта ще називали Захисником Засранців.
Мені призначили зустріч на другу годину дня.
— Це Мерібет Елліот. Будь ласка, залиште повідомлення, і я негайно передзвоню...— сказав голос, дуже схожий на голос Емі. Але Емі негайно не передзвонить.
Я мчав у аеропорт, щоб полетіти у Нью-Йорк і зустрітися з Таннером Болтом. Коли запитав у Боні дозволу залишити місто, її це насмішило: «Копи такого не забороняють. Це міф з телебачення».
— Добридень, Мерібет, це знову Нік. Я дуже хочу з вами поговорити. Хотів повідомити... е-е-е... я справді не знав про вагітність. Я так само шокований, як, мабуть, і ви... е-е-е... а ще я вирішив найняти адвоката. Гадаю, що ви маєте це знати. Здається, навіть Ренд сам це пропонував. Тож хай там як... ви ж знаєте, як незграбно я залишаю повідомлення. Сподіваюся, ви мені зателефонуєте.
Офіс Таннера Болта був у середмісті, неподалік моєї колишньої роботи. Ліфт вивіз мене аж на двадцять п'ять поверхів нагору. Поїздка була настільки плавна, що я не міг зрозуміти, чи взагалі рухаюся, аж доки не заклало вуха. На двадцять шостому поверсі всередину зайшла озлоблена блондинка у гладкому діловому костюмі. Вона нетерпляче тупотіла ногою, чекаючи, поки зачиняться двері, а потім гаркнула на мене:
— А може, ви натиснете на кнопку?
Я блиснув посмішкою, яку притримував для дратівливих жінок. Ця посмішка покращувала настрій, і Емі називала її «посмішкою коханого Нікі». Аж раптом жінка мене впізнала.
— Ох,— зронила вона. Глянула на мене так, наче занюхала тухлятину. Вона, здавалося, отримала потрібне підтвердження, коли я квапливо вийшов на поверсі Таннера.
Цей хлопець був найкращим, а я тільки такого й потребував, але асоціюватися з ним у будь-який спосіб — це було жахливо. Цей слимак, піжон, цей адвокат винуватих! Я настільки ненавидів його ще до зустрічі, що уявляв офіс із серіалу «Поліція Маямі». Натомість фірма «Болт і Болт» виявилася геть інакшою. Вона була величава, офіційна. За чистесенькими скляними дверима між кабінетами походжали люди в дуже добрих костюмах.
Мене зустрів молодий привабливий чоловік з краваткою кольору тропічних фруктів. Всадовивши мене у блискучій дзеркальній приймальні й поштиво запропонувавши склянку води (я відмовився), хлопчина повернувся за свій блискучий стіл і взявся за блискучий телефон. Я сидів на софі, споглядаючи краєвид за вікном, а там рухалися вгору-вниз будівельні крани, наче механічні птахи. Потім я вирішив дістати з кишені останню підказку Емі. П'ята річниця — дерев'яна. То саме з цього матеріалу буде приз у кінці полювання на скарби? Щось для дитини: різьблена дубова колиска або дерев'яне брязкальце? Щось для нашої дитини і для нас, щоб почати все спочатку. Стати оновленими Даннами.
Поки я витріщався на підказку, зателефонувала Го.
— У нас усе гаразд? — негайно почала вона. Моя сестра вважала мене можливим убивцею дружини.
— У нас усе гаразд настільки, наскільки це можливо у такій ситуації.
— Ніку, пробач. Я зателефонувала сказати, що мені шкода,— сказала Го.— Прокинувшись, я почувалася геть божевільною. Це було жахливо. Я втратила розум. Це було моментальне помутніння. Я справді, справді прошу вибачення.
Я продовжував мовчати.
— Ніку, ти маєш мене пробачити: це через виснаження, і стрес, і... пробач, будь ласка...
— Гаразд,— збрехав я.
— Але насправді я рада. Це все прояснило...
— Вона реально вагітна.
У мене замлоїло в шлунку. Знову з'явилося відчуття, наче я забув щось дуже важливе. Я щось проґавив і розплачуюся за Це.
— Мені шкода,— мовила Го. Вона почекала ще кілька секунд.— Справа у тому, що...
— Я не можу про це говорити. Просто не можу.
— Ну добре.
— Взагалі я у Нью-Йорку,— повідомив я.— Маю зустріч з Таннером Болтом.
Вона зі свистом видихнула.
— Дякувати Господу. Як ти спромігся так швидко з ним домовитися?
— Це тому, що моя справа настільки безнадійна.
Мене одразу ж з'єднали з Таннером. Назвавшись, я чекав на лінії аж три секунди, а коли розповів йому про свій допит у вітальні, про вагітність, адвокат наказав мені сідати на найближчий рейс.
— Щось я занадто перелякався,— додав я.
— Ти розумно вчинив. Серйозно.
Ще одна пауза.
— Його ж насправді звати не Таннер Болт, правда ж? — спробував я покращити настрій сестрі.
— Я чула, що це анаграма від Ратнер Толб.
— Справді?
— Ні.
Я розреготався: може, це було й невчасно, але приємно. Потім з дальнього кута кімнати до мене наблизилася та анаграма: чорний костюм у тонку світлу смужку і лаймово-зелена краватка, акуляча посмішка. Адвокат підійшов з витягнутою рукою в режимі «тисни й нападай».
— Ніку Данн, я — Таннер Болт. Ходімо зі мною, до справи.
Кабінет Таннера Болта, здавалося, обставили так, щоб це нагадувало приміщення в ексклюзивному гольф-клубі: зручні шкіряні крісла, полиці заставлені юридичними посібниками, гасовий коминок, у якому від увімкненого кондиціонера тріпоче полум'я. Присядь, пригостися сигарою, пожалійся про дружину, розкажи кілька неоднозначних жартів, тут лише ми — хлопці.
Болт навмисно вирішив не сідати за письмовий стіл. Він провів мене до столика для двох, наче ми збиралися пограти в шахи. «Ця розмова буде між нами — партнерами,— немов безмовно промовляв Болт.— Ми сядемо за нашим столиком у військовому штабі й почнемо працювати».
— Моя стандартна ставка складає сто тисяч доларів. Це, звісно ж, багато грошей. Тож хочу чітко описати свої послуги і чого чекаю від вас, згода?
Він націлив на мене свій незворушний погляд й доброзичливу посмішку й чекав, поки я кивну. Лише Таннер Болт міг спокійно змусити мене — клієнта — прилетіти до нього, а потім розповідати, який танець маю виконувати я, щоб віддати йому свої гроші.
— Я виграю процеси, пане Данн. Я виграю у програшних справах, а ваша справа досить складна, як ви незабаром переконаєтесь, і я зовсім не намагаюся набити ціну. Проблеми з грошима, складний шлюб, вагітна дружина. ЗМІ ополчилися проти вас, публіка теж.
Він перекрутив свій перстень, чекаючи на мою згоду. Я часто чув цю фразу: «В сорок років людина має обличчя, на яке заслужила». Обличчя сорокарічного Болта було добре доглянуте, практично без зморшок, приємно припухле від власного еґо.
— Більше жодних допитів без моєї присутності,— казав Болт.— Дуже шкодую, що ви на таке взагалі погоджувалися. Але навіть до того, як ми дійдемо до юридичних питань, потрібно розпочати виправляти загальне враження, бо з такими темпами варто готуватися до виходу всієї інформації: кредитки, страховка, ймовірно інсценоване місце злочину, витерта кров. Це поганенько, мій друже. І це хибне коло: копи гадають, що ви зробили це, й повідомлять про це загалу. Публіка розлютиться, вимагатиме арешту. Тож, по-перше, нам необхідно знайти альтернативного підозрюваного. По-друге, нам необхідно зберегти підтримку батьків Емі. Навіть описати не можу, як це важливо. І по-третє, нам необхідно виправити ваш імідж, бо якщо це дійде до суду, загальна думка вплине на враження присяжних. Зміна місця розгляду справи вже не має значення. Цілодобове кабельне телебачення, інтернет — цілий світ став судовою залою. Тож сподіваюся, ви усвідомлюєте, наскільки важливо почати прихиляти до себе увесь світ.
— Я теж цього хочу, повірте.
— Які у вас стосунки з батьками Емі? Ми можемо витягнути з них заяву про повну підтримку?
— Я не розмовляв з ними відтоді, як прийшло підтвердження, що Емі була вагітна.
— Є вагітна,— насупився на мене Таннер.— Є. Вона і є вагітна. Ніколи не згадуйте свою дружину в минулому часі.