— Дідько,— на секундочку я схилив лице на руки. Навіть не помітив, як бовкнув це.
— Не хвилюйтеся про це зі мною,— великодушно відмахнувся Болт.— Але не забувайте про всіх інших. Хвилюйтеся через них якнайбільше. Відтепер я не хочу, щоб ви розтуляли рота, не обдумавши своїх слів. Тож спілкування з батьками Емі ще не відновилося. Мені це не до вподоби. Я так розумію, ви намагалися з ними зв'язатися?
— Я залишив кілька повідомлень.
Болт нашкрябав щось у жовтому юридичному блокноті.
— Гаразд, вважаймо це поганими новинами. Але варто зустрітися з батьками Емі. Десь поза увагою публіки, щоб якийсь вилупок з камерою на телефоні не зміг вас зафільмувати. Ми не можемо допустити повторення епізоду з Шоною Келлі. Або можна вислати на розвідку вашу сестру. Взагалі-то так навіть краще.
— Добре.
— Ніку, ви маєте скласти для мене перелік усіх приємних речей, які ви зробили для Емі за ці роки. Романтичні вчинки, особливо за останній рік. Може, ви варили їй курячий бульйон під час хвороби чи надсилали любовні послання під час відрядження. Нічого особливого. Мене не хвилюють прикраси, ну хіба що ви разом обрали їх під час відпустки абощо. Нам потрібні справжні особисті речі, які підійдуть для сюжету романтичної комедії.
— А якщо я не герой романтичних комедій?
Таннер стис губи, а потім знову розслабився.
— Вигадайте щось, Ніку, гаразд? Ви здаєтеся добрим чоловіком. Я певен, що ви за минулий рік якось виявляли до дружини увагу.
Я взагалі не міг згадати нічого приємного за останній рік чи два. В перші роки нашого шлюбу в Нью-Йорку я безперестанку намагався задовольнити дружину. Дуже хотілося повернути ті дні ніжності, коли вона бігла до мене через парковку біля аптеки й кидалася у мої обійми, радіючи придбанню лаку до волосся. Її обличчя повсякчас було поряд з моїм, яскраві блакитні очі розширені від подиву, а рудуваті вії чіплялися за мої, ніс мені лоскотало тепло її подиху. Все це було так наївно, однак... Цілі два роки я старався щосили, а моя колишня дружина вислизала. Я старався: без злості, без сварок — постійне плазування, капітуляція, поява серіальної версії мене. «Так, люба. Ну звісно, кохана». Думки, як зробити її щасливою, метушилися, мов прудкі кролики, а з мого тіла висмоктувало всю енергію. І кожна дія, кожна спроба зустрічалася закочуванням очей і сумним коротким зітханням, яке можна витлумачити як «ти не розумієш».
Коли ми переїхали в Міссурі, мене вже все дістало. Сором викликала сама думка про себе — метушливу, нещасну згорблену жабу, на яку я перетворився. Отож відтоді я не був ні романтичним, ні навіть приязним.
— Мені також потрібен перелік осіб, які могли скривдити Емі чи могли на неї ображатися.
— Маю зізнатися, здається, на початку року Емі намагалася придбати зброю.
— А копи про це знають?
— Так.
— А ви знали?
— Ні, аж доки мені про це не розповів тип, у якого вона й хотіла придбати пістолет.
Адвокату знадобилося на роздуми лише дві секунди.
— Ну, тоді закладаюся, вони вирішили, що Емі хотіла пістолет, щоб захиститися від вас,— сказав він.— Вона була самотня і налякана. Вона хотіла вірити у вас, однак відчувала щось лихе, тож хотіла зброю на той раз, якщо все піде за найгіршим сценарієм.
— Ого, а ви нічого.
— Батько був копом,— розповів адвокат.— Але мені до вподоби ідея зі зброєю, просто тепер нам потрібно підшукати іншого лиходія. Когось із близького кола. Наприклад, вона постійно скандалила з якимсь сусідою через галасливого собаку або мусила давати відсіч залицяльнику. Мені придадуться будь-які ідеї. Ви знаєте про Томмі О'Гару?
— Так! Він кілька разів телефонував на гарячу лінію.
— У 2005 році його звинуватили у зґвалтуванні Емі під час побачення.
Я аж рота роззявив, але промовчав.
— У них були несерйозні стосунки. Вони вечеряли у нього, все вийшло з-під контролю, і хлопець її зґвалтував, принаймні так повідомили мої джерела.
— Коли саме у 2005?
— Травень.
Це сталося за ті вісім місяців, коли я загубив Емі. В період між нашою новорічною зустріччю та другим шансом на Сьомій авеню.
Таннер затягнув краватку, перекрутив обручку з діамантом, водночас оцінюючи мене.
— Вона вам не розповідала.
— Навіть не згадувала,— запевнив я.— Ніхто не згадував. А тим паче Емі.
— Вас здивує кількість жінок, які ще й досі вважають таке стигмою. Ганьбою.
— Я не можу повірити, я...
— Я намагаюся приходити на зустрічі до клієнтів з якою-небудь новенькою інформацією,— мовив він.— Хочу довести, наскільки серйозно ставлюся до справи. І наскільки сильно ви мене потребуєте.
— Цей тип може стати підозрюваним?
— Звісно, а чому б ні,— занадто безтурботно сказав Таннер.— Він напав на вашу дружину.
— А він відсидів?
— Вона відмовилася від заяви. Не захотіла свідчити в суді, принаймні я так гадаю. Якщо ми вирішимо працювати разом, я його перевірю. А тим часом подумайте бодай про когось, хто цікавився вашою дружиною. Краще про когось із Карфагена. Більш правдоподібно. А тепер...— Таннер, схрестивши ноги, розтулив рота, виставивши нижні зуби, які, порівняно з ідеально-білим верхнім рядом, були криві та брудні. Він на мить закусив верхню губу тими кривими зубами.— А тепер, Ніку, перейдімо до важчих питань,— провадив він.— Мені потрібна цілковита відвертість, бо інакше це все не спрацює. Тож розкажіть усе про свій шлюб, потрібно знати найгірше. Бо якщо я знаю найгірше, то можу скласти до нього план. Але якщо чогось не знатиму, то ми в дупі. А якщо я в дупі, ви теж у дупі. Бо я просто полечу геть на своєму «G4».
Зітхнувши, я поглянув йому в очі.
— Я зрадив Емі. Я зраджую Емі.
— Гаразд. З багатьма жінками чи лише однією?
— Ні, не з багатьма. Я ніколи раніше не зраджував.
— Тож з однією жінкою? — запитав Болт і відвернувся, його погляд зупинився на поверхні води під вітрильником.
Я вже уявляв, як пізніше він зателефонує своїй дружині та скаже: «Бодай раз, бодай раз хотілося б захищати не сволоту».
— Так, лише з однією дівчиною, вона дуже...
— Не кажіть «дівчина», ніколи не кажіть «дівчина»,— виправив Болт.— Жінка. З однією дуже особливою для вас жінкою. То ви це збиралися сказати?
Звісно ж, це.
— А знаєте, Ніку, «особлива жінка» — це навіть гірше, ніж... Гаразд. Давно вже?
— Трохи більше року.
— Ви розмовляли з нею після зникнення Емі?
— Так, використовуючи одноразовий телефон. І одного разу особисто. Двічі. Але...
— Особисто.
— Нас ніхто не бачив. Можу заприсягтися. Лише моя сестра.
Він зітнув, знову глянув на вітрильник.
— І що ця... Як її звати?
— Енді.
— Як вона до цього всього ставиться?
— Вона була просто супер — аж до оголошення... про вагітність. Тепер, гадаю, вона готова... зірватися. Вона на межі. Дуже... е-е-е... неврівноважена — хоча це, мабуть, невдале слово...
— Кажіть те, що хочете, Ніку. Якщо вона неврівноважена, тоді...
— Вона неврівноважена. Приставуча. Її повсякчас потрібно переконувати. Вона дуже мила дівчина, проте ще зовсім юна, і це було для неї важко, але воно й зрозуміло.
Таннер Болт пішов до мінібару й витягнув звідти томатний сік. Увесь холодильник був заповнений соком. Таннер відкрутив пляшечку й випив усе за три ковтки, потім витер рота полотняною хустинкою.
— Вам потрібно цілком і назавжди припинити будь-які контакти з Енді,— заявив він. Я почав говорити, але чоловік підніс долоню.— Негайно.
— Я не можу отак розірвати з нею стосунки. Це ж як грім серед ясного неба.
— Це не підлягає обговоренню. Ніку, ну ж бо, друже, невже мені справді треба казати це вголос? Тобі не можна зводити інтрижки, поки твоя вагітна дружина десь зникла. Ти потрапиш до бісової в'язниці. А тепер наше завдання — провернути все це, не налаштовуючи Енді проти тебе. Вона не повинна зажадати помсти чи вийти з цим на публіку, мають залишитися лише приємні спогади. Переконай її, що це правильний вчинок, змусь її бажати захистити тебе. Як у тебе з розривами?