Він підняв слухавку після першого гудка.
— Слухаю?
— Це Нік Данн. Ви телефонували з приводу моєї дружини. Емі Данн. Емі Елліот. Я б хотів поговорити з вами.
У відповідь була тиша, тож я налаштувався на таку розмову, як з Гіларі Генді.
— Передзвоніть мені за десять хвилин.
Я так і зробив. Фоном чулися звуки бару, я добре знав той гул: бурмотіння пияків, стукіт кубиків льоду, дивні спалахи галасу, коли відвідувачі замовляють напої чи вітають друзів. Раптом я засумував за власним баром.
— Добре, дякую,— сказав Томмі.— Мусив перебратися до бару. Це схоже на розмову, що вимагає скотчу.
Його голос все притихав і напружувався. Я уявив, як він зігнувся над своїм кухлем, прикриваючи рукою рота.
— Тож,— почав я.— Я отримав ваші повідомлення.
— Ясно. Вона ж ще не знайшлася, ні? Емі?
— Ні.
— А можна запитати, що, на вашу думку, сталося? — попросив він.— З Емі?
До біса все, хотілося випити. Я пішов на кухню — друге найкраще місце після мого бару, і налив собі чарчину. Останнім часом я намагався не налягати на випивку, але стало так добре: в роті — різкий присмак скотчу, а за вікном — палюче сонце.
— А чи можу запитати, чому ви телефонували? — відповів я.
— Я дивився новини,— пояснив він.— Тобі гайки.
— Правда. Я хотів поговорити, бо вирішив, що це... цікаво, що ти дзвонив. Зважаючи на звинувачення у зґвалтуванні.
— О, то ти про це знаєш,— здивувався він.
— Я знаю, що було звинувачення, але необов'язково вірю в твою провину. Хочу спочатку почути твою версію.
— Так.
Чути було, як він зробив ковток, допив свій напій, потрусив льодом.
— Одного вечора я побачив цю історію в новинах. Твою історію. Про Емі. Я лежав у ліжку, перед тим замовивши додому тайські страви. Просто відпочивав. А це було, наче грім серед ясного неба. Вона після стількох років,— він замовив у бармена ще випити.— Тож мій адвокат порадив мені нізащо не говорити з тобою, але... що я можу сказати? Я такий у біса добрий. Не міг залишити тебе на розжареній пательні. Господи, якби ж у барах і досі дозволяли палити! Ця розмова вимагає скотчу й цигарки.
— Розкажи мені,— сказав я. — Про звинувачення у побитті. І зґвалтуванні.
— Як я вже казав, чоловіче, я бачив новини, і ЗМІ поливають тебе лайном. Ну, бо ти влип. Я мав би про все це забути — не хочу повертати цю пані у своє життя. Навіть якщо побіжно. Але дідько. Якби ж хтось зробив тоді таку послугу мені!
— То зроби послугу мені,— мовив я.
— Перш за все, вона забрала заяву — ти про це знаєш, так?
— Я знаю. А ти був винен?
— Пішов ти. Звісно ж, я цього не робив. А ти винен?
— Ні.
— Добре,— Томмі знову замовив скотчу.— Хочу запитати: у вас був добрий шлюб? Емі була щаслива?
Я промовчав.
— Можеш не відповідати, я здогадуюся, що відповідь буде «ні». Емі не була щаслива. Хай які були на те причини. Навіть не розпитуватиму. Здогадуюсь, але не розпитуватиму. Але тобі слід знати одне: Емі полюбляє грати Бога, коли стає нещасною. Старозавітного Бога.
— Тобто?
— Вона призначає покарання,— пояснив Томмі.— Важке.
Він розреготався у слухавку.
— Ну, бо ти б мене бачив,— сказав він.— Я точно не схожий на ґвалтівника, на альфа-самця. А схожий я на пройдисвіта. Я і є пройдисвітом. У караоке люблю замовляти пісню «Сестра християнка», уявляєш. І заливаюся сльозами під час другої частини «Хрещеного батька-2».
Він розкашлявся після ще одного ковтка. Здається, прийшов час налаштувати його на потрібний лад.
— Через Фредо?
— Фредо, друже, так. Бідолашний Фредо.
— «Через мене просто переступили».
Зазвичай другою рідною мовою для чоловіків стає спортивний сленг. А це був еквівалент крутої передачі у футбольному матчі, тільки для фанатів кіно. Ми обоє знали цю цитату, і це скорочувало прелюдію — необхідність доводити свою крутість.
Він замовив ще.
— Це так у біса абсурдно.
— Розкажи.
— Ти ж не записуєш цього, правда? Ніхто ж не слухає? Бо я цього не хочу.
— Ніхто більше не чує. Ми тут в одному човні.
— Тож ми з Емі познайомилися на вечірці десь сім років тому, і вона була така класна! Дуже весела і дивна... класна. Ми просто одразу зійшлися, ну знаєш, а я зазвичай не знаходжу спільної мови з дівчатами, принаймні не з такими, як Емі. Тож я думаю... ну, спершу я подумав, що хтось вирішив мене розіграти. Але де ж тут підступ? Ми почали зустрічатися, і минуло кілька місяців — два, три, а потім я зрозумів, де підступ: вона — не та дівчина, якою здавалася спочатку. Вона може цитувати кумедні речі, але насправді цього не любить. Вона взагалі краще не буде сміятися. Та ще й не проти, щоб і я не сміявся, не був кумедним, а це якось дивно, бо це — моя робота, але для Емі то було марнування часу. Навіть не розумію, чому вона взагалі почала зі мною зустрічатися, бо добре було видно, що я цій дівчині не подобаюся. Це ж безглуздо.
Я кивнув, зробивши добрячий ковток скотчу.
— Так. Безглуздо.
— Тож я почав вигадувати відмовки, щоб рідше бачитись. Я, ідіот, не розривав стосунків, бо вона ж прегарна. Сподівався, все налагодиться. Але розумієш, я вигадував відмовки досить часто: затримали на роботі, маю здати статтю, друг приїхав у місто, захворіла мавпочка, будь-що. І я почав бачитися з іншою дівчиною, типу зустрічатися, але нічого серйозного. Принаймні я так думав. Але Емі дізналась. Як — я й досі не уявляю, може, вона стежила за квартирою. Але... чорт...
— Випий.
Ми обоє робимо ковток.
— Одного вечора Емі приходить до мене. Я зустрічався з тією дівчиною десь із місяць, а Емі отак приходить в гості. Вона така, як раніше. Принесла халявне відео з моїм улюбленим гумористом, його андерграундний виступ у Даремі, а ще мішок бургерів. Отож ми дивимося відео, вона перекинула свою ногу на мою, а потім підсунулася ближче і... пробач. Вона ж твоя дружина. Суть у чому: дівчина знала, як розвести. І ми...
— Зайнялися сексом.
— Добровільним сексом, так. Вона йде собі, все круто. Поцілунок на прощання біля дверей, ну і вся справа.
— А що потім?
— А за мить у двері тарабанять два копи: вони перевірили Емі на наявність ознак зґвалтування, а її «рани відповідають зґвалтуванню з застосуванням фізичної сили». У неї на зап'ястках сліди зв'язування, а після обшуку моєї квартири вони знайшли дві мотузки, прив'язані до спинки ліжка, ну, схожі на краватки. Вони сховані біля матраца, і ті мотузки, я цитую, «відповідають слідам зв'язування».
— Ти її зв'язував?
— Ні, секс навіть не був такий... такий, ну знаєш? Я був просто в шоці. Вона, мабуть, прив'язала їх туди, поки я виходив відлити абощо. Коротше, я був у серйозному лайні. Вигляд усе це мало кепський. А потім вона раптом забрала заяву. За кілька тижнів я отримав анонімну записку зі словами: «Може, наступного разу подумаєш двічі».
— І ти більше з нею не перетинався?
— Ніколи.
— І не пробував заявити на неї абощо?
— Ой, ні. Дідько, ні. Я просто радів, що вона зникла. Аж тут минулого тижня їм я свої тайські страви, сидячи на ліжку, й переглядаю новини. Про Емі. Про тебе. Ідеальна дружина, річниця, немає тіла, справжній каюк. Присягаюсь, я аж спітнів. Одразу подумав: «Це ж Емі, вона доросла до вбивства. Бісова мати». Серйозно, приятелю, закладаюся, хай що вона підготувала для тебе — це буде жорстоко. Ти маєш у біса боятися.
Емі Еллют-Данн
Минуло вісім днів
Я намокла, катаючись на бамперних човнах; нам практично подарували час доларів на п'ять, бо розімлілі на сонці тінейджерки гортали модні журнали та смалили, забуваючи виганяти клієнтів з води. Тож ми десь із півгодини гралися у своїх човниках, схожих на газонокосарки, таранячи одне одно і влучно вивертаючись, а потім стало нудно, тож ми пішли.