— Я довірився своїм інстинктам. Таннере, я журналіст, і ти маєш довіряти моєму нюхові. Вона справді була щира.
Він сів на софі й поклав ноги на оттоманку, що ніколи б не перекинулася сама по собі.
— Так, ну, і твоя дружина теж колись була щира,— нагадав він.— І Енді теж... Як там твоя щока?
Щока ще боліла. Коли він згадав про укус, той почав сіпати. Я обернувся до Го по підтримку.
— Це було нерозумно, Ніку,— сказала вона і сіла біля Таннера.— Тобі дуже, дуже пощастило. Все закінчилося дуже вдало, але так буває не завжди.
— Народ, ви дуже емоційно реагуєте. Можемо ми просто потішитися короткими добрими новинами? Лише тридцять секунд добрих новин за останні дев'ять днів? Будь ласка?
Таннер підкреслено глянув на свій годинник.
— Гаразд, розповідай.
Коли я заговорив, він підніс указівний палець і промимрив щось на кшталт «у-у», як роблять дорослі, коли діти намагаються їх перервати. Палець повільно опустився й ліг на циферблат годинника.
— Тридцять секунд закінчилися. Тобі сподобалося? — він зробив паузу, щоб побачити мою реакцію: таку підкреслену тишу вчитель застосовує після запитання до неслухняного учня: «Ти вже наговорився?» — А тепер нам варто поспілкуватися. Ми на тому етапі, коли правильний вибір часу — ключ до всього.
— Згоден.
— Божечки, дякую,— вигинає брову він.— Я хочу якнайшвидше звернутися в поліцію і повідомити її про зміст повітки...
«Вміст повітки,— подумав я,— а не зміст». Емі завжди мене виправляла.
— ...поки публіка знову тебе обожнює. Чи то, перепрошую, не знову, а нарешті. Репортери вже знайшли будинок Го, і я вважаю, що приховувати, що в повітці, стає справді небезпечно. Елліоти...
— Ми більше не можемо розраховувати на підтримку Елліотів,— сказав я.— Зовсім.
Ще одна пауза. Однак Таннер вирішив не читати мені лекцій і навіть не цікавитися, що саме сталося.
— Тому нам потрібно переходити в наступ,— додав я, почуваючись злим і готовим.
— Ніку, не думай, що одна добра промова робить тебе незнищенним,— нагадала Го. Вона втиснула мені в долоню ще кілька пігулок, витягнувши їх з сумки.— Лікуйся від похмілля. Сьогодні слід бути зосередженим.
— Все буде добре,— запевнив її я. Випивши пігулки, я обернувся до Таннера.— Як нам діяти? Складімо план.
— Чудово, ось як воно буде,— ожив Таннер.— План дуже нестандартний, але такий вже я. Завтра ми зробимо інтерв'ю з Шерон Шайбер.
— Овва, а це... точно?
Кращої за Шерон Шайбер мені годі було шукати: найбільш рейтингова (аудиторія від 30 до 55 років) мережева (більше охоплення, ніж у кабельного ТБ) журналістка (щоб довести мою здатність мати поважні стосунки з істотами жіночої статі) на сьогодні. Дуже рідко вона пірнала у нечисті води кримінальної журналістики, та коли таке відбувалося, вона перетворювалася на янгола справедливості. Два роки тому Шерон узяла під своє шовкове крильце жінку, яку посадили за те, що затрусила своє немовля до смерті. За кілька вечорів Шерон Шайбер презентувала повноцінний правовий — і неймовірно емоційний — захист у цій справі. Зараз та жінка вдома у штаті Небраска, вдруге заміжня й очікує на малюка.
— Сто відсотків. Вона з'явилася після опублікування відео.
— То відео таки допомогло,— не міг утриматись я.
— Воно додало сумнівів: до відео всі були певні, що ти однозначно винен. А тепер є незначний шанс, що це не ти. Навіть не знаю, як у тебе вийшло нарешті здаватися щирим...
— Бо вчора ввечері в нього була справжня мета: повернути Емі,— здогадалася Го.— Це була атака. А раніше була просто терплячість і нещирість.
Я подарував їй вдячну посмішку.
— Ну, тоді продовжуй пам'ятати, що в тебе є мета,— наказав Таннер.— Ніку, я не викаблучуюся: це дуже незвичайно. Більшість адвокатів почали б тебе затикати. Але я хотів якраз щось таке спробувати. ЗМІ пробралися у правове середовище. За існування інтернету, «Фейсбуку», «Ютубу» зникло поняття неупередженого суду присяжних. Справи не розглядаються з чистого аркуша. Вісімдесят-дев'яносто відсотків справ уже вирішені ще до початку судового слухання. То чому б цим не скористатися: ми маємо контролювати процес. Але це ризиковано. Я хочу, щоб кожне слово, кожен жест і кожна доза інформації були обдумані заздалегідь. Але ти мусиш триматися невимушено, викликати симпатію — чи все це матиме зворотній ефект.
— Яке просте завдання,— саркастично мовив я.— Стовідсотково законсервований, але абсолютно натуральний.
— Ти маєш висловлюватися надзвичайно обережно, і ми скажемо Шерон, що не варто ставити деяких запитань. Вона все одно запитає, але ми навчимо тебе, як правильно відповідати: «У зв'язку з деякими упередженими діями поліції, причетної до цієї справи, я, на жаль, не можу відповісти на це питання, хай як би хотілося...» — і казати це потрібно надзвичайно переконливо.
— Ну просто навчений говорити собака.
— Навчений говорити собака, який не хоче загриміти за ґрати. Якщо ми переконаємо Шерон Шайбер почати за тебе боротьбу, все буде до ладу. Це все надзвичайно незвично, але такий вже я,— повторив Таннер. Йому подобалася ця фраза, наче власний саундтрек. Він зупинився й насупився, вдавано замислившись. Збирався додати те, що мені не сподобається.
— Що? — не втримавсь я.
— Ти маєш розповісти Шерон Шайбер про Енді, бо все одно всі дізнаються про роман, це просто неминуче.
— І це коли я тільки почав подобатися людям. Ти хочеш, щоб я сам усе зруйнував?
— Присягаюся, Ніку... От скільки в мене було справ? Це завжди — так чи сяк — завжди випливає. А так ми будемо все контролювати. Ти розкажеш їй про Енді й вибачишся. Вибачатимешся так, наче від цього залежить твоє життя. У тебе був роман, бо ти чоловік, слабкий нетямущий чоловік. Але ти кохаєш свою дружину і спокутуєш свою провину. Ти даси інтерв'ю, і воно вийде в ефір наступного вечора. Вся інформація закрита, тож канал не зможе у своїй рекламі дражнити аудиторію романом з Енді. Вони лише можуть казати, що це буде як грім серед ясного неба.
— Тож ти вже розпатякав їм про Енді?
— Господи Боже, ні,— запевнив він.— Я лише сказав: «У нас є для вас неймовірна інформація». Ми влаштуємо інтерв'ю й отримаємо двадцять чотири години фори. І перед самим виходом програми розповімо Боні й Гілпіну про Енді, а ще про знахідки у повітці. «Божечки, ми все розв'язали замість вас: Емі таки жива і намагається підставити Ніка! Вона навіжена від ревнощів і підставляє Ніка! Ой людоньки!»
— А чому б тоді не розповісти про це Шерон Шайбер? Про підставу Емі?
— Причина перша: ти зізнаєшся про Енді та благатимеш пробачення. Люди згодяться тебе пробачити, вони відчують жаль. Американці обожнюють дивитись, як каються грішники. Але не варто очорняти свою дружину; ніхто не хоче бачити, як зрадник звинувачує у чомусь свою дружину. Нехай хтось інший зробить це трохи пізніше: «Близькі до поліції джерела стверджують, що Нікова дружина — та, якій він клявся у вічному коханні,— виявляється, підставляє його!» Це неймовірний сюжет.
— А яка друга причина?
— Занадто важко пояснити, як саме Емі тебе підставляє. Для цього не вистачить ефірного часу. Це погано для сюжету.
— Щось мені зле,— сказав я.
— Ніку, це...— мовила Го.
— Я знаю, знаю, я мушу це зробити. Але ти можеш уявити, як відкриваєш світові свою найбільшу таємницю? Я знаю, що мушу це зробити. І в кінцевому підсумку це дасть позитивний ефект. Це єдиний спосіб виманити Емі,— погодивсь я.— Вона хоче мого публічного приниження...
— Покарання,— втрутився Таннер.— Слово «приниження» передає твоє почуття жалю до себе.
— ...і публічного вибачення,— провадив я.— Але це буде в біса жахливо.
— Перш ніж ми продовжимо, я хочу бути відвертим,— мовив Таннер.— Розказати поліції усю історію про план Емі — це ризиковано. Більшість копів, коли знаходять підозрюваного, не люблять випускати його з рук. Вони закриті до нових ідей. Тому існує ризик, що ми розповімо все, а вони висміють нас, виженуть з відділка — й арештують тебе, а крім того, так ми наче розкриваємо частину свого захисту. Тож їм буде простіше планувати, як знищити нас у суді.