— Добре, Ніку, добре,— підбадьорив Таннер.
— Обов'язково згадайте про близькі стосунки з матір'ю,— сказала Бетсі, хоча я ніколи не казав їй про свою маму.— Ніхто ж не почне це заперечувати, правильно? Вдома ж не ходять історії про розбірки матінки й синочка?
— Ні, ми з мамою були надзвичайно близькі.
— Добре,— вирішила Бетсі.— Тоді часто про неї згадуйте. А ще при згадці про власний бар розповідайте, що це спільний сімейний бізнес із сестрою. Якщо володієте баром сам-один, то перетворюєтеся на гравця, а якщо зі своєю любою сестрою-близнючкою, то...
— Ірландець.
— Продовжуйте.
— Тож усе це переросло у...— почав я.
— Ні,— втрутився Таннер.— Це натякає на майбутній вибух.
— Тож ми трішки збилися зі шляху, але я розглядав п'яту річницю шлюбу як час, щоб оживити наші стосунки...
— «Знову згадати про наші стосунки»,— виправив Таннер.— «Оживити» означає, що вони були мертві.
— Знову згадати про наші стосунки...
— А яким чином злягання з двадцятитрирічною дівкою вписується в цю картину відновлення стосунків? — приголомшила Бетсі.
Таннер метнув у неї желейкою.
— Ти трохи вийшла з ролі, Бетс.
— Пробачте, народ, але я — жінка, і мені смердить гімном, причому здалеку. «Знову згадати про стосунки», я вас прошу! Коли зникла Емі, та дівчина ще була з вами. Жінки просто зненавидять вас, Ніку, якщо не будете відвертим. Будьте відвертим, не викручуйтеся. Це можна додати до переліку: «Ми втратили роботу, переїхали, мої батьки помирали. Потім я все спаскудив. Дуже. Я збився на манівці й, на жаль, усвідомив це лише після втрати Емі». Ви маєте зізнатися, що ви придурок, і визнати свою провину.
— Тож маю поводитись, як загалом очікують від чоловіків,— сказав я.
Бетсі роздратовано закотила очі до стелі.
— Ніку, а от з такими висловами варто бути надзвичайно обережним.
Емі Елліот-Данн
Минуло дев'ять днів
Я без цента й переховуюся. Справжній нуар. Щоправда, я сиджу в своєму авті на краєчку парковки фаст-фуду, збудованого на березі річки Міссісіпі. Теплий вітерець розносить запах солі та промислового м'яса. Вже звечоріло, я змарнувала кілька годин, але так і не зрушила з місця. Навіть не знаю, куди ж його рухатися. Машина щогодини зменшується, і я мушу прибрати позу ембріона, бо інакше заклякнуть ноги. Я точно сьогодні не спатиму. Двері замкнені, та я все одно чекаю стукоту в скло. Знаю, що як погляну туди, то побачу або кривозубого пишномовного маніяка (хіба не кумедно буде, якщо мене насправді вб'ють?), або суворого копа, який вимагатиме документи (а хіба це не гірше, якщо мене, схожу зараз на волоцюгу, знайдуть на парковці?).
В цьому місці ніколи не згасають сяйливі вивіски ресторанів; парковка палахкотить, наче футбольне поле. Я знову згадую про самогубство. Так у в'язнів з суїцидальними нахилами цілодобово горить світло в камері. У мене залишилося тільки чверть баку пального, тож приходить ще страшніша думка: заїхати я зможу недалеко, тож маю обрати напрямок обережно. Арканзас на півдні, Айова на півночі, Озарк назад на захід. Чи можу поїхати на схід, перетнути річку в напрямку Іллінойсу. Хай куди поїду, всюди річка. Я слідую за нею, чи то вона за мною.
Раптом мені спадає на думку, як діяти.
Нік Данн
Минуло десять днів
Увесь день перед інтерв'ю ми просиділи у додатковій спальні Таннерового номера, готуючи мої відповіді й виправляючи мою зовнішність. Бетсі метушилася над моїм одягом. Го манікюрними ножицями підрізала волосся у мене над вухами, поки Бетсі вмовляла скористатися косметикою — припудрити лице, щоб воно не блищало. Ми всі розмовляли пошепки, бо в сусідній кімнаті облаштовувалася команда Шерон. Інтерв'ю проходитиме у вітальні номера з краєвидом на Арку Сент-Луїса. Брама на Захід. Навіть не знаю, яка суть цього монументу, окрім як правити за символ середини країни: «Ви тут».
— Ніку, потрібно бодай трішки пудри,— нарешті не втрималася Бетсі й рушила до мене з косметикою.— У тебе ніс починає пітніти від нервів. Ніксон через таке програв на виборах.
Таннер спостерігав за всім цим, наче диригент.
— Го, з того боку не ріж так багато,— гукав він.— Бетс, обережніше з пудрою: краще замало, ніж забагато.
— Варто було накачати його ботоксом,— сказала вона. Мабуть, ботокс бореться з потом так само, як і зі зморшками. Деякі їхні клієнти отримали кілька уколів у пахви перед судом, і ця парочка вже пропонувала й мені таке зробити. Обережно й тонко натякаючи: якщо дійде до суду.
— Так, це справді «допоможе», якщо преса пронюхає, що я закачав собі ботокс, поки моя дружина була невідомо де,— зауважив я.— Тобто є невідомо де.
Я знав, що Емі не мертва, але вона була так далеко поза моїм радіусом досягнення, що це прирівнювалося до смерті. Вона була дружиною в минулому часі.
— Вчасно виправився,— мовив Таннер.— Наступного разу краще роби це подумки.
О п'ятій вечора задзвонив Таннерів телефон, і Таннер глянув на екран.
— Боні,— сказав він і перемкнув дзвінок на автовідповідач.— Я зателефоную їй пізніше.
Він не хотів, щоб яка-небудь нова інформація, допит, чутка змусили нас змінити підготовлене повідомлення. Я погодився. Не хотілося впускати Боні у свій мозок.
— Ти певен, що нам не краще дізнатися, чого вона хоче? — спитала Го.
— Вона хоче ще трохи познущатися з мене,— припустив я.— Ми зателефонуємо їй за кілька годин. Вона може почекати.
Ми знову налаштувалися, колективно запевняючи себе, що дзвінок був лише дрібницею. З півхвилини в кімнаті стояла тиша.
— Маю сказати, я навдивовижу схвильована перед зустріччю Шерон Шайбер,— нарешті промовила Го.— Шикарна жінка. Не те що ця Конні Чанг.
Я розреготався, а цього вона й домагалася. Наша матір обожнювала Шерон Шайбер і ненавиділа Конні Чанг. Вона так і не пробачила тій приниження матері Ньюта Гінгріча, який зронив «с-у-к-а» на адресу Гіларі Клінтон. Вже не пам'ятаю саме інтерв'ю, а лише мамин гнів з цього приводу.
О шостій вечора ми зайшли у кімнату, де один проти одного стояли два стільці, а тлом була Арка. Час був обраний ідеально, бо Арка сяяла, але у вікна не падало проміння призахідного сонця. І я подумав, що один з найголовніших історичних моментів мого життя диктується кутом сонця. Продюсерка, чийого імені вже й не згадаю, процокала до нас на небезпечно високих підборах і пояснила, чого очікувати. Кожне питання буде ставитися кілька разів, щоб інтерв'ю здавалося більш плавним і щоб зняти реакцію Шерон. Мені не можна спілкуватися з адвокатом до відповіді на питання. Відповіді можна перефразувати, але суть має залишатися тою самою. Мені запропонували води й закріпити мікрофон.
Ми рушили до стільця, і Бетсі смикнула мене за руку. Опустивши погляд, я зрозумів, що вона передає пакетик з желейними цукерками.
— Пам'ятайте...— сказала вона і пригрозила пальцем.
Зненацька широко розчинилися двері, й Шерон Шайбер увійшла так плавно, наче народжена парою лебедів. Це була прегарна жінка, яка, мабуть, такою і народилася. Жінка, у якої, мабуть, ніколи не пітніє ніс. У неї було густе чорняве волосся й величезні карі очі, що могли здаватися і ляльковими, і підступними.
— Це ж Шерон! — зраділа Го: це був схвильований шепіт, імітація нашої мами.
Шерон обернулася до Го і велично кивнула, підійшла привітатися.
— Я — Шерон,— почала вона теплим глибоким голосом, беручи Го за обидві руки.
— Наша матінка просто обожнювала вас,— розповіла Го.
— Мені надзвичайно приємно,— тепло мовила Шерон. Вона розвернулася до мене і вже збиралася заговорити, коли підійшла продюсерка та щось прошепотіла їй на вухо. Потім зачекала на реакцію Шерон і прошепотіла знову.
— Ох. О Господи,— пролепетала Шерон. Коли вона розвернулася до мене, то вже зовсім не усміхалася.
Емі Елліот-Данн
Минуло десять днів