Наприкінці інтерв'ю Шерон схопила обидві мої руки своїми прохолодними і трохи загрубілими долонями (я чув, що вона — завзятий гравець у гольф) і побажала мені удачі.
— Я пильно наглядатиму за тобою, мій друже,— сказала вона, а потім поцілувала Го у щоку і посвистіла геть. Ззаду її сукня була полем бою шпильок, які мали рівненько натягувати матерію спереду.
— Ти просто в біса ідеально все зробив,— йдучи до дверей, промовила Го.— Ти здаєшся абсолютно іншим. Впевненим, але не зухвалим. Навіть щелепи стискаєш не так... придуркувато.
— Я розтиснув свої щелепи.
— Так, майже. Побачимося вдома,— і вона навіть підбадьорливо стукнула мене в плече.
Мені повідомили, що моє інтерв'ю з Шерон Шайбер транслюватимуть два джерела: один кабельний і один мережевий телеканал. Завтра інтерв'ю вийде в ефір, а інші його підхоплять — і посиплються вибачення й каяття. Я починаю брати ситуацію під контроль. Більше не збираюся погоджуватися на роль винуватого чоловіка, чи емоційно порожнього чоловіка, чи безсердечно-зрадливого чоловіка. Я тепер чоловік, який усім зрозумілий і на чиєму місці бували багато чоловіків (і жінок): «Я зрадив, почуваюся лайном, зроблю все можливе, щоб виправити ситуацію, бо я — справжній чоловік».
— У нас усе непогано,— проголосив Таннер, коли ми закінчили.— Випадок з Енді не настільки жахливий, як міг бути, і все завдяки інтерв'ю з Шерон. Просто відтепер нам необхідно бути на крок попереду подій.
Зателефонувала Го, і я підняв слухавку. Її голос був тоненький і писклявий.
— Тут прийшли копи з ордером на обшук повітки... вони ще й до батькового будинку теж поїхали. Вони... мені лячно.
Коли ми приїхали, Го сиділа на кухні та смалила цигарку, і, судячи з переповненої кітчевої попільнички з сімдесятих, вона почала вже другу пачку. На одному з барних стільців сидів незграбний безформний малий з військовою стрижкою і в поліцейській уніформі.
— Це Тайлер,— повідомила Го.— Він виріс у Теннессі, а ще має коня на ім'я Кастард...
— Кастер,— виправив Тайлер.
— Кастер, і він має алергію на арахіс. Не кінь, а Тайлер. О, а ще він надірвав верхню губу, що є звичною травмою для бейсбольних пітчерів, але не знає, як таке сталося,— Го затягнулася. Її очі налилися сльозами.— Він тут уже дуже довго.
Тайлер спробував суворо на мене глянути, але натомість опустив очі на свої туфлі.
Крізь розсувні скляні двері до будинку зайшла Боні.
— Великий день, хлопці,— мовила вона.— Якби ж ви, Ніку, повідомили нам, що маєте дівчину! Заощадили б розслідуванню багато часу.
— Ми залюбки це обговоримо, а ще речі в повітці, бо саме збиралися повідомити вам і те, і те,— сказав Таннер.— Відверто кажучи, якби ви проявили люб'язність і розповіли нам про Енді, не довелося б нікому робити боляче. Але ж вам потрібна була прес-конференція, потрібно було винести все на публіку. Як огидно отак виставляти дівчину...
— Ага,— сказала Боні.— Тож повітка. Ходімо туди?
Вона розвернулася до нас спиною і рушила до повітки по неоднорідній висохлій траві. Її волосся вкривало павутиння, наче той вельон. Побачивши, що я не йду, жінка нетерпляче махнула мені.
— Ну ж бо,— сказала вона.— Обіцяю не кусатися.
Повітку освітили кількома переносними прожекторами, від чого вона здавалася ще більш загрозливою.
— Ніку, коли ви були тут востаннє?
— Нещодавно, коли на це місце вказало полювання на скарби. Але це не мої речі, я тут нічого не торкався...
Мене урвав Таннер.
— У нас із моїм клієнтом нова вибухова теорія...— почав адвокат, але не договорив. Фальшива телевізійна фраза була настільки жахлива й недоречна, що ми всі скривилися.
— Ой, вибухова, як цікаво,— зронила Боні.
— Ми саме збиралися поінформувати вас...
— Справді? Дуже вчасно,— сказала вона.— Залишайтеся тут, будь ласка.
Двері теліпалися на завісах, збоку висів зламаний замок. Гілпін усередині описував добро.
— Це цими ключками для гольфу ви не граєте? — потрусивши блискучим металом, сказав Гілпін.
— Нічого тут мені не належить, я нічого цього сюди не клав.
— Це кумедно, бо все тут збігається з покупками, зробленими на кредитні картки, що теж не є вашими,— вибухнула Боні.— Це схоже на — як його — чоловіче кубло? Чоловіче кубло в процесі створення, яке лише чекає, поки дружина зникне назавжди. А ви гарно розважаєтеся, Ніку.
Вона витягнула три великі картонні коробки й поставила їх у мене під ногами.
— Що це?
Боні, попри рукавички, від огиди відкрила їх одним нігтиком. Усередині лежали десятки дисків з порно — тіла всіх кольорів і розмірів на обкладинках.
Гілпін почав хихикати.
— Маю віддати тобі належне, Ніку, бо ж чоловіки мають потреби, звісно...
— Чоловіки усе сприймають очима, саме це сказав мій колишній, коли я його застукала на цьому,— мовила Боні.
— Чоловіки усе сприймають очима, але, Ніку, від такого навіть я зашарівся,— сказав Гілпін.— А дещо навіть викликало нудоту, хоч я й не надто бридливий.
Він розклав кілька дисків, наче огидну колоду карт. У більшості назв ішлося про насильство: «Брутальний анальний секс», «Брутальний оральний секс», «Спаплюжені хвойди», «Злягання садистичних шльондр», «Групове ґвалтування повій», а ще серія під назвою «Завдай болю суці», випуски 1-18. На всіх були фото жінок, які корчаться від болю, доки хтиві оскалені чоловіки запихають у них різноманітні предмети.
Я відвернувся.
— Ой, а тепер і він присоромлений,— вишкірився Гілпін.
Але я не відповів, бо побачив, як Го садовлять до поліцейського авта.
Ми зустрілися в поліційному відділку аж за годину. Таннер порадив цього не робити, але я наполіг. Я звернувся до його бунтівного еґо мільйонера-ковбоя. Ми збиралися викласти копам усю правду. Прийшов час.
Я міг витерпіти їхні знущання з мене, але до сестри їм зась.
— Я погоджуюся на це, бо вважаю, що твій арешт неминучий, Ніку, хай як би ми поводилися,— зізнався він.— Якщо ми покажемо свою готовність до співпраці, то зможемо дізнатися трохи більше про справу, яку тобі шиють. Без тіла їм потрібне зізнання, тож вони спробують закидати тебе доказами. І це може дати нам достатньо, щоб вибудувати захист.
— І ми розкриємо їм усі карти, так? — уточнив я.— Видамо їм підказки, і маріонеток, і Емі.
Я панікував, не міг всидіти на місці. Уявляв, як копи просто зараз маринують мою сестру під голою лампочкою.
— Якщо ти дозволиш говорити мені,— сказав Таннер.— Якщо це я розповім їм про підставу, вони не зможуть використати це проти тебе в суді... якщо ми оберемо іншу модель захисту.
Мене турбувало, що мій адвокат вважав, що ніхто не повірить правді.
Гілпін зустрів нас на сходах до відділку, тримаючи в руці бляшанку з кока-колою: пізня вечеря. Коли він розвернувся, щоб провести нас усередину, то я побачив, що його сорочка на спині промокла від поту. Сонце вже давно сіло, але волога висіла в повітрі. Він помахав руками і сорочка затріпотіла, але знову прилипла до шкіри.
— Досі спекотно,— зауважив він.— А завтра температура підніметься навіть вище.
Боні чекала на нас у конференц-залі, де я сидів тієї першої ночі. Ночі зникнення Емі. Боні заплела своє тьмяне волосся у косичку і заколола на потилиці, вийшло досить своєрідно, а ще нафарбувалася помадою. Я замислився, чи не запланувала вона побачення. Таке собі опівнічне рандеву.
— У вас є діти? — висовуючи стілець, спитав її я.
Вона приголомшено підняла один палець.
— Одна дитина.
Вона не назвала ні імені, ні віку, ні статі. Боні була налаштована по-діловому. Вона хотіла дочекатися, поки ми здамося.