П’ята конфігурація
На межі хаосу трапляються несподівані результати. Ті, хто вижили, дуже ризикують.
Малюк
Всі у трейлері скупчилися навколо столу, де лежало непритомне дитинча тиранозавра. Його великі очі були заплющені, писочок затуляла киснева маска. Було чути, як тихо сичить кисень.
— Я не міг його просто там кинути, — сказав Едді.— Я подумав, ми зможемо вилікувати його лапу…
— Але ж, Едді,— сказав Малкольм, хитаючи головою.
— Тож я вколов йому повну ампулу морфію з аптечки і приніс сюди. Бачите? Киснева маска майже йому підходить.
— Едді,— сказав Малкольм, — ти вчинив неправильно.
— Чому? Він в порядку. Ми просто підлікуємо і відправимо його назад.
— Але ти втручаєшся у систему, — сказав Малкольм.
Писнуло радіо.
— Це вкрай нерозумно, — сказав Левін по радіо. — Дуже.
— Дякую, Ричарде, — відповів Торн.
— Я категорично проти, щоб до трейлера приносили будь-яких тварин.
— Запізно турбуватися, — сказала Сара Гардінг. Вона підійшла до малюка і поклала на його груди датчики, щоб зняти кардіограму; вони почули серцебиття. Ритм був дуже швидкий, більше ста п’ятдесяти ударів на хвилину. — Скільки морфію ти йому вколов?
— Боже мій, — сказав Едді.— Просто… ну, розумієш. Увесь шприц.
— Це скільки? Десять кубиків?
— Гадаю, що так. Може, й двадцять.
Малкольм подивився на Гардінг.
— Скільки часу він відходитиме?
— Уявлення не маю, — відповіла вона. — Я присипляла левів та шакалів у експедиції, коли треба було їх позначити. У них було чітке співвідношення між дозою та масою тіла. Але з молодими тваринами нічого передбачити неможливо. Може, кілька хвилин, а може, й кілька годин. А про дитинчат тиранозаврів я нічого не знаю. В основному це залежить від обміну речовин, а він у них, здається, швидкий, схожий на пташиний. Серце б’ється дуже швидко. Все, що я можу сказати, — це те, що його потрібно забрати звідси якомога швидше.
Гардінг взяла невеликий ультразвуковий перетворювач і піднесла його до ноги дитинчати. Вона глянула через плече на монітор. Келлі та Арбі затуляли їй екран.
— Будь ласка, звільніть нам тут трохи місця, — сказала вона, і вони відійшли. — У нас мало часу. Будь ласка.
Коли вони відійшли, Сара побачила зелені-білі контури ноги та її кістки. Дивно, як великий птах, подумала вона. Стерв’ятник або лелека. Вона пересунула перетворювач далі.
— Так… Ось плюснові… велика та мала гомілкові кістки…
Арбі спитав:
— А чому кістки такі різні? — На ногах було видно якісь щільні білі ділянки у межах блідо-зелених контурів.
— Бо це немовля, — відповіла Гардінг. — Його ноги все ще складаються здебільшого з хрящів, кількість кальцинованої кістки дуже мала. Я припускаю, що цей малюк ще навіть не може ходити — принаймні, не дуже добре. Ось. Подивіться на колінну чашечку. Там можна побачити приплив крові до капсули суглоба…
— Звідки ви знаєте усю цю анатомію? — спитала Келлі.
— Я мушу знати, бо проводжу чимало часу там, де живуть хижаки, — сказала вона. — Оглядаю шматочки кісток, що вони залишили, і визначаю, яких тварин вони їли. Щоб це робити, потрібно дуже добре знати порівняльну анатомію. — Вона посунула перетворювач вздовж ноги малюка. — І мій батько був ветеринаром.
Малкольм різко підняв голову.
— Твій батько був ветеринаром?
— Так. У зоопарку Сан-Дієго. Був фахівцем з птахів. Але я не розумію… Можете це збільшити?
Арбі клацнув перемикачем. Зображення збільшилося вдвічі.
— Ага. Добре. Добре. Ось вона. Бачите?
— Ні.
— Це середина малої гомілкової кістки. Бачиш? Тонка чорна лінія. Це перелом, трохи вище епіфіза.
— Оця маленька чорна лінія? — спитав Арбі.
— Ця маленька чорна лінія означає загибель для немовляти, — сказала Сара. — Мала гомілкова кістка не зростеться правильно, тому суглоб не зможе повертатися, коли він стоятиме на задніх ногах. Дитинча не зможе бігати і, можливо, навіть ходити. Воно буде калікою, і хижак схопить його, перш ніж воно проживе хоча б кілька тижнів.
Едді сказав:
— Але ми можемо зафіксувати його.
— Добре, — відповіла Сара, — що ти збираєшся використовувати для гіпсу?
— Діестеразу, — відповів Едді.— Я привіз її кілограм, у тубах по сто кубиків кожна. Її багато, для клею. Це полімерна смола, коли застигне, стає твердою, мов сталь.
— Чудово, — сказала Сара, — але це теж його вб’є.
— Вб’є?
— Едді, цей малюк росте. За кілька тижнів він буде значно більшим. Нам потрібно щось тверде, але таке, що б мало здатність до біорозкладу, — сказала вона. — Щось, що зітреться або відламається за три-п'ять тижнів, коли його нога заживе. Що у вас є?