Торн підняв слухавку.
— Так?
— Доку, — сказав Левін, — я відразу перейду до суті. Те, що ви принесли дитинча до трейлера — велика помилка. Ви нариваєтеся на неприємності.
— На які саме?
— Ми ще не розуміємо, от в чому справа. І я не хочу здіймати паніку. Але чому б вам не забрати до мене на вишку дітей на деякий час і самим не прийти сюди разом з Едді?
— Тобто ти кажеш, щоб я забрався звідси. Ти справді вважаєш, що це необхідно?
— Власне кажучи, так, — сказав Левін.
Після ін’єкції морфіну малюк почав важко дихати і звалився на сталеву поверхню. Сара поправила кисневу маску навколо його писка. Вона глянула на монітор, щоб перевірити частоту серцебиття, але Арбі та Келлі знову затулили їй екран.
— Діти, будь ласка.
Торн ступив уперед і плеснув у долоні.
— Добре, діти! Час для польових досліджень! Рухаймося.
Арбі сказав:
— Просто зараз? Але ми хотіли подивитися на малюка…
— Ні, ні,— сказав Торн. — Доктору Малкольму та доктору Гардінг потрібно місце для роботи. А нам час вилізти на вишку для спостережень. Ми можемо спостерігати за динозаврами всю другу половину дня.
— Але ж Доку…
— Не сперечайтеся. Ми вже йдемо, — сказав Торн. — Едді, ти з нами. Залиш цих двох голубків наодинці, хай роблять свою справу.
За кілька хвилин вони вийшли. Двері трейлера зачинилися. Сара Гардінг почула, як з м’яким дзижчанням від’їхав «Експлорер». Зігнувшись над малюком і поправляючи кисневу маску, вона сказала:
— Голубки?
Малкольм знизав плечима.
— Левін…
— То це його ідея? Вигнати всіх надвір?
— Мабуть.
— Він знає щось, чого ми не знаємо?
Малкольм засміявся.
— Впевнений, що він так вважає.
— Ну що ж, почнемо робити гіпс, — сказала вона. — Я хочу завершити це якомога швидше і відправити цього малюка додому.
Схованка на висоті
На той час, коли вони дісталися вишки, сонце вже сховалося за низькими хмарами. Вся долина була залита м’яким червонуватим світлом, коли Едді припаркував «Експлорер» під алюмінієвим риштуванням і вони всі піднялися нагору. Левін був там і дивився у бінокль. Схоже, він не був радий їх бачити.
— Перестаньте крутитися, — роздратовано буркнув він.
З укриття відкривався чудовий вид на долину. Десь на півночі гуркотів грім. Повітря було охолодженим та наелектризованим.
— Буде буря? — спитала Келлі.
— Схоже на те, — сказав Торн.
Арбі недовірливо глянув на металевий дах укриття.
— Довго ми тут будемо?
— Недовго, — сказав Торн. — Ми тут лише на один день. Завтра вранці нас заберуть гвинтокрили. Я подумав, діти, що ви заслужили можливість ще раз глянути на динозаврів.
Арбі покосився на нього.
— А насправді?
— Я знаю, — сказала Келлі досвідченим тоном.
— Та ну? І чого ж?
— Доктор Малкольм хоче залишитися наодинці з Сарою, дурнику.
— Навіщо?
— Вони — старі друзі,— сказала Келлі.
— То й що? Ми просто хотіли подивитися.
— Ні,— сказала Келлі.— Я хочу сказати, що вони — старі друзі.
— Я розумію, про що ти кажеш, — відповів Арбі.— Знаєш, я не тупий.
— Тихше, — цитьнув на них Левін, дивлячись у бінокль. — Ви пропускаєте дещо цікаве.
— Що саме?
— Он ті трицератопси, вниз за течією річки. Щось їх турбує.
Стадо трицератопсів мирно пило воду з річки, але тепер почало шуміти. Як для таких величезних тварин, голоси в них були неймовірно пронизливими і нагадували гавкіт собак.
Арбі повернувся, щоб глянути.
— Там щось є,— сказав він. — Щось рухається серед дерев за річкою.
Стадо трицератопсів заворушилося. Вони почали задкувати один до одного, поки не утворили своєрідну розетку, виставивши свої зігнуті роги назовні, назустріч невидимій загрозі. Самотнє маля опинилося в центрі і заскавчало від страху. Одна з тварин, — імовірно, його мати, — повернулася й тицьнула його носом. Після цього дитинча замовкло.
— Я їх бачу, — сказала Келлі.— Це раптори. Он там.
Стадо трицератопсів зіткнулося з рапторами, дорослі загавкали, хитаючи гострими рогами. Вони створили своєрідний бар’єр з рухомих шипів. У них було безпомилкове відчуття координації, групового захисту від хижаків.
Левін задоволено усміхався.
— Цьому не існувало жодних доказів, — сказав він, раптом збадьорившись. — Насправді більшість палеонтологів взагалі вважають, що це неможливо.