— Capo, це безглуздо.
— Справді? Тоді скажи мені, що вони тут роблять? Тиранозаври, які стояли біля дерев, замовкли. Вони вже не гарчали, але повільно рухали головами з боку в бік. Малкольм спохмурнів.
— Схоже, що вони… дивляться навколо…
— Просто в яскраве світло? Ні, Іяне. Воно їх засліплює. Щойно вона це сказала, він зрозумів, що вона мала рацію.
Але голови весь час поверталися назад і вперед.
— Що вони роблять? Нюхають?
— Ні. Голови підняті високо. Ніздрі не рухаються.
— Прислухаються?
Вона кивнула.
— Можливо.
— Але до чого?
— Можливо, до малюка.
Він знову озирнувся.
— Capo, дитинча лежить без тями.
— Я знаю.
— Від нього ніякого шуму.
— Нічого, що ми можемо почути. — Вона подивилася на тиранозаврів. — Але вони щось роблять, Іяне. Їхня поведінка має якийсь сенс. Ми просто не знаємо, що це таке.
Стоячи на вишці, Левін дивився на галявину крізь окуляри нічного бачення. Він побачив двох тиранозаврів, що стояли на краю лісу. Їхні голови рухалися у дивному синхронізованому ритмі.
Вони зробили кілька нерішучих кроків до трейлера, підняли голови, покрутили ними вправо-вліво, а потім, здавалося, нарешті, прийняли рішення. Тварини швидко, майже агресивно рухалися через галявину.
По радіо вони почули голос Малкольма:
— Це світло! Світло їх приваблює.
Потім зовнішні ліхтарі згасли, і галявина занурилася у темряву. Вони всі примружилися. Почувся голос Малкольма:
— Спрацювало.
Торн спитав Левіна:
— Що ти бачиш?
— Нічого.
— Що вони роблять?
— Просто стоять.
Крізь окуляри він побачив, що тиранозаври зупинилися, ніби були спантеличені цією зміною в освітленні. Навіть з відстані він міг чути їх гарчання, але воно було якимось стривоженим. Вони хитали своїми великими головами і клацали щелепами, але не наближалися.
— Що це? — спитала Келлі.
— Вони вичікують, — відповів Левін. — Принаймні якусь мить.
У Левіна склалося чітке враження, що тиранозаври були збиті з пантелику. Трейлер, ймовірно, являв собою велику та грізну зміну у їхньому середовищі. Можливо, подумав він, вони відвернуться і підуть геть. Незважаючи на величезні розміри, вони були обережні, майже боязкі.
Рекси знову загарчали. А потім він побачив, як вони рухаються вперед, до темного трейлера.
— Іяне, що нам робити?
— Чорт його зна, — прошепотів Малкольм.
Вони присіли разом у коридорі, щоб їх не можна було помітити крізь вікно. Тиранозаври невблаганно рухалися вперед. Тепер кожен їхній крок відгукувався чіткою вібрацією — дві десятитонні тварини наближалися.
— Вони йдуть прямо на нас!
— Я помітив, — відповів він.
Перша з тварин досягла трейлера, підійшовши так близько, що затулила своїм тілом усе вікно. Все, що міг бачити Малкольм — це сильні м’язисті ноги та низ живота. Голова була набагато вище за них, поза полем зору.
Потім з протилежного боку підійшов другий тиранозавр. Дві тварини почали ходити навколо трейлера з гарчанням та пирханням. Від важких кроків під ними тряслася підлога. Вони відчували різкий запах хижаків. Один з тиранозаврів зачепив трейлер збоку і вони почули скрегіт металу.
Малкольм відчув раптову паніку. Це через запах, запах, що нагадав йому ті часи. Він почав пітніти. Глянувши на Сару, він побачив, як вона напружилася, спостерігаючи за рухами тварин.
— Це не мисливська поведінка, — прошепотіла вона.
— Не знаю, — відповів Малкольм. — Може, й мисливська. Це ж не леви, сама розумієш.
Один з тиранозаврів жахливо й оглушливо заревів у темряві.
— Вони не полюють, — сказала вона. — Вони шукають, Іяне.
За мить у відповідь заревів другий тиранозавр. Потім велика голова хитнулася вниз і зазирнула у вікно над ними. Малкольм пригнувся, розпластавшись на підлозі, і Сара впала на нього. Її черевик натиснув йому на вухо.
— Все буде добре, Capo.
Зовні чулося пирхання та гарчання тиранозаврів.
Малкольм прошепотів:
— Ти не проти трохи посунутися?
Вона посунулася вбік і він повільно присів, обережно визираючи через подушки крісла. Перед ним промайнуло око рекса, який зазирав у вікно. Око крутилося в очниці. Він побачив, як рухаються щелепи. Від гарячого дихання тварини скло затуманилося.
Голова тиранозавра зникла, відсунувшись від трейлера, і Малкольму стало легше дихати. Але потім вона з важким стуком врізалася у трейлер, сильно його хитнувши.
— Не переживай, Capo. Трейлер дуже міцний.
— Не повіриш, наскільки мені на душі полегшало, — прошепотіла вона.