— Що вона робить?
— Думаю, забирає його назад.
У полі зору з’явився другий дорослий, який ішов слідом за першим. Малкольм і Сара дивилися, як два тиранозаври відходили від трейлера, рухаючись через галявину. Малкольм розслаблено опустив плечі.
— Ще трохи, і все… — сказав він.
— Так. Ще трохи. — Вона зітхнула і витерла кров на руці.
На вишці Торн натиснув кнопку передачі на рації:
— Іяне! Ви там? Іяне!
— Може, вони вимкнули радіо, — сказала Келлі.
По металевому даху залопотів дрібний дощ. Левін у своїх окулярах дивився в бік обриву. Спалахнула блискавка, і Торн спитав:
— Ти бачиш, що там роблять тварини?
— Я бачу, — сказав Едді.— Схоже… схоже, ніби вони йдуть геть. — Всі почали радіти.
Лише Левін залишався мовчазним і дивився крізь свої окуляри. Торн повернувся до нього.
— Все добре, Ричарде? Все нормально?
— Взагалі-то я так не думаю, — відповів Левін. — Боюся, ми зробили серйозну помилку.
Малкольм спостерігав за відходом тиранозаврів крізь розбиту шибку. Поруч із ним була мовчазна Сара. Вона не відривала очей від тварин.
Почав падати дощ; вода стікала з уламків скла. Вдалині загуркотів грім, і небо тріщиною розпанахала блискавка, висвітливши гігантських тварин, які залишали галявину. Біля найближчого великого дерева вони зупинилися і поклали маля на землю.
— Навіщо вони це роблять? — сказала Сара. — Вони мають повертатися до гнізда.
— Не знаю, можливо…
— Можливо, малюк мертвий, — сказала вона.
Але ні, коли знову спалахнула блискавка, вони побачили, що дитина рухається. Малюк все ще був живий. Вони почули пронизливий вереск, коли один з дорослих взяв його в зуби і обережно поклав у розвилці гілок дерева високо над землею.
— О ні,— сказала Сара, похитавши головою. — Це помилка, Іяне. Це все помилка.
Самиця ще трохи пововтузилася з дитинчам, влаштовуючи його зручніше. Потім повернулася, роззявила пащу і заревіла.
Самець заревів у відповідь.
А тоді обидві тварини щодуху помчали до трейлера через галявину.
— Боже мій, — тільки й вимовила Сара.
— Готуйся, Capo! — крикнув Малкольм. — Нам буде непереливки!
Приголомшливий удар підкинув обох у повітря. Сара закричала, впавши на підлогу. Малкольм вдарився головою і теж упав; перед очима в нього закружляли зірки. Тиранозаври заревіли і знову врізалися в трейлер.
Він почув крики Сари: «Іяне! Іяне!». А потім трейлер перевернувся на бік. Малкольм відвернувся; навколо нього на друзки розліталося скло та лабораторне обладнання. Коли він підняв голову, все було перекошене. Просто над ним було вікно, розбите тиранозавром. Краплі дощу падали Малкольмові на обличчя. У спалаху блискавки він побачив велику голову, що дивилася на нього й гарчала. Він почув, як пазурі тиранозавра дряпають металевий бік трейлера, а потім ця голова зникла. Через хвилину знову почулося ревіння тиранозаврів. Вони штовхали трейлер по землі.
Він крикнув: «Саро!» — і побачив її десь у себе за спиною. Цієї миті світ знову шалено закрутився і трейлер зі скреготом перевернувся. Тепер він лежав на даху; Малкольм почав повзти по стелі, намагаючись дотягтися до Сари. Він глянув на лабораторне обладнання, прикріплене до столів, що тепер було над головою. З десятка місць на нього крапала рідина. Щось вщипнуло його за плече. Він почув шипіння і зрозумів, що це має бути кислота.
Десь у темряві попереду застогнала Сара. Знову спалахнула блискавка, і Малкольм побачив, як вона, зім’ята, лежить біля переходу-гармошки між двома трейлерами. Ця перемичка була перекручена, майже закрита. Це означало, що другий трейлер все ще стоїть вертикально. Це було божевілля. Все переплуталося.
Зовні заревів тиранозавр і почувся приглушений вибух. Вони кусали шини.
Він подумав: «Шкода, що вони не гризуть електричний кабель. Оце був би для них справжній сюрприз».
Раптом тиранозаври знову врізалися в трейлер, штовхнувши його уздовж галявини. Коротка пауза — і вони вдарили ще раз. Трейлер нахилився набік.
На той час він вже доповз до Сари. Вона обняла його.
— Іяне, — сказала вона. Уся ліва половина її обличчя була темною. Коли спалахнула блискавка, він побачив, що це кров.
— Ти в порядку? — спитав він.
— Все добре, — відповіла вона. Тильною стороною долоні вона витерла кров з очей. — Можеш глянути, що це?
У черговому спалаху блискавки він побачив, як зблиснув великий шматок скла, що врізався у її шкіру біля волосся. Він витягнув його і притиснув рану рукою, щоб стримати потік крові. Вони були на кухні; він потягнувся до плити і, взявши рушник, обмотав його навколо її голови. Тканина швидко темніла.