Малкольм скривився від болю, коли Торн розпрямив його на столі у другому трейлері.
— Схоже, мені не дуже щастить у цих експедиціях, чи не так?
— Еге ж, — сказала Сара. — Просто розслабся, Іяне. — Торн тримав ліхтарик, поки вона розрізала штанину Малкольма. На правій нозі в нього був глибокий поріз, він втратив багато крові.— У нас є аптечка? — сказала вона.
— Думаю, одна є зовні, де ми зберігаємо мотоцикл. — сказав Торн.
— Принесіть її.
Торн вийшов за аптечкою. Малкольм і Гардінг залишилися самі в трейлері. Вона освітлювала рану ліхтариком, уважно дивлячись на неї.
— Наскільки там все погано? — спитав Малкольм.
— Могло бути гірше, — швидко промовила вона. — Виживеш. — Насправді рана була глибокою, майже до самої кістки. Якимось дивом артерія залишилася неушкодженою, йому пощастило. Але рана була брудна — у червоному місиві з розірваних м’язів було видно мастило та шматочки листя. Її потрібно почистити, але спочатку треба було дочекатися, поки почне діяти морфій.
— Capo, — сказав Малкольм, — я завдячую тобі своїм життям.
— Дурниці, Іяне.
— Ні, ні, справді.
— Іяне, — мовила вона, глянувши на нього. — Ти такий щирий, що аж на себе не схожий.
— Це минеться, — відказав він і злегка усміхнувся. Вона розуміла, що він ще має відчувати біль. Торн повернувся з аптечкою, і вона наповнила шприц, вистукала звідти бульбашки, і зробила Малкольмові укол в плече.
Він гмикнув.
— Ого. Скільки ти мені вколола?
— Багато.
— Чому?
— Бо мені потрібно почистити рану, Іяне. І тобі не дуже сподобається, коли я це робитиму.
Малкольм зітхнув. Він повернувся до Торна.
— Завжди якась халепа, хіба ні? Ну давай, Capo, роби свою чорну справу.
Крізь нічні окуляри Левін спостерігав, як наближаються раптори. Вони рухалися розсіяною групою, характерно підстрибуючи. Він сподівався побачити будь-яку організацію у зграї, якусь структуру, ознаки домінування. Велоцираптори були розумними тваринами і тому було б логічно побачити в них якийсь ієрархічний лад, що мав би проявитися у їхньому розташуванні у просторі. Але нічого не було видно. Вони були наче зграя мародерів — безформна група, члени якої сичали і кидалися один на одного.
Едді та діти присіли поруч з Левіном. Едді обійняв дітлахів, заспокоюючи. Особливо панікував хлопчик. Дівчинка, схоже, була спокійнішою.
Левін не розумів, чому вони так бояться. На цій висоті вони були у повній безпеці. Він спостерігав за наближенням зграї з безпристрасністю науковця, намагаючись розгледіти якийсь алгоритм у швидких рухах динозаврів.
Не було жодних сумнівів у тому, що вони йшли звіриною стежкою. Їхній шлях був точнісінько таким, як у паразаврів вдень: від річки, потім через невеликий підйом і в обхід задньої частини схованки. Раптори не звертали жодної уваги на вишку. Здавалося, вони в основному взаємодіяли один з одним.
Тварини обійшли навколо вишки і збиралися йти далі, коли найближчий раптор зупинився. Він відстав від решти зграї і принюхувався до повітря. Потім нахилився і почав тицяти свій писок у траву біля підніжжя вишки.
«Що він робить?» — здивувався Левін.
Раптор загарчав. Він продовжував порпатися в траві. А потім устав, тримаючи щось у пазурах. Левін примружився, намагаючись розгледіти, що це.
Це був шматок обгортки від цукерки.
Раптор підняв голову і подивився на вишку. Його очі світилися. Він глянув просто на Левіна і загарчав.
Малкольм
— З тобою все добре? — спитав Торн.
— Що далі, то краще, — відповів Малкольм і зітхнув. Його тіло розслабилося. — Знаєте, недарма люди люблять морфій, — сказав він.
Сара Гардінг надягла на ногу Малкольма надувну пластикову шину.
— Скільки ще часу до прильоту гвинтокрила? — спитала вона.
Торн глянув на годинник.
— Менше п'яти годин. Завтра на світанку.
— Точно?
— Так, звичайно.
Гардінг кивнула.
— Добре. З ним все буде добре.
— Я в порядку, — відповів Малкольм мрійливим голосом. — Мені лише сумно, що експеримент скінчився. І це був хороший експеримент. Такий елегантний, такий унікальний. Дарвінові таке й не снилося.
Гардінг повернулася до Торна і сказала:
— Зараз я буду чистити рану. Потримайте його ногу. — А потім голосніше промовила: — То що там не снилося Дарвінові, Іяне?
— Це життя є складною системою, — почав він. — І все їй підпорядковується. Ландшафти відбору. Адаптивні стіни. Булеві сітки. Самоорганізована поведінка. Бідна людина. Ой! Що ви там робите?