— Тримайте! — крикнув Левін, простягнувши йому гвинтівку. Торн лежав на спині, схопившись за клітку обома руками. і ніяк не міг узяти зброю. Левін озирнувся і побачив, в чому справа. Він глянув у дзеркало заднього виду. За ними з гарчанням та ревінням мчала решта зграї. Він не міг знизити швидкість, а Торн не міг відпустити клітку. Їдучи на тій самій швидкості, Левін повернувся на пасажирському сидінні і прицілився. Він намагався маневрувати гвинтівкою, розуміючи, що станеться, якщо він випадково поранить Торна або Арбі.
— Обережніше! — кричав Торн. — Обережніше!
Левіну вдалося зняти гвинтівку з запобіжника і направити її просто на раптора, який все ще тримав у своїх зубах клітку. Тварина глянула вгору і швидко вчепилася зубами у ствол, потягнувши гвинтівку на себе.
Левін вистрілив.
Раптор широко розплющив очі, коли дротик вп’явся йому в горлянку. Він забулькав, потім засмикався у судомах і випав з «Джипа», витягнувши гвинтівку з рук Левіна.
Торн піднявся на коліна і затягнув клітку в машину. Він глянув всередину, але ніяк не міг побачити, що там з Арбі. Озирнувшись назад, він побачив, що раптори ще женуться за ними, але тепер вони були у двадцяти ярдах і відставали від них.
На приладовій панелі зашипіло радіо.
— Доку. — Торн впізнав голос Сари.
— Так, Capo.
— Де ви є?
— Їдемо вздовж річки, — відповів Торн.
Небо очистилося від грозових хмар і джунглі були залиті яскравим місячним світлом. Позаду них бігли раптори, все ще переслідуючи «Джип». Але тепер їм вже не вдавалося стійко триматися позаду.
— Я не бачу фар, — сказала Сара.
— В нас їх немає.
Настала тиша. Потім вона з тривогою в голосі запитала:
— А що там з Арбі?
— Він з нами, — відповів Торн.
— Слава Богу. Як він?
— Не знаю. Живий.
Місцевість стала відкритою. Вони повернулися до широкої долини, де у місячному світлі виблискувала трава. Торн роззирнувся навколо, намагаючись зорієнтуватися. Потім він зрозумів: вони повернулися на рівнину, але набагато далі на південь. Вони мають бути на тому самому боці річки, де й схованка. В такому випадку треба їхати дорогою, що йде по хребту, десь зліва. Дорога приведе їх назад на галявину, до трейлера. І до безпеки. Він підштовхнув Левіна, показавши вправо.
— Їдь туди!
Левін повернув машину, а Торн взявся за рацію.
— Capo.
— Так, Доку.
— Ми повертаємося до трейлера дорогою, що йде по хребту.
— Добре, — відповіла Сара. — Ми вас знайдемо.
Сара озирнулася на Келлі.
— Де ця дорога?
— Думаю, що он там, — відповіла Келлі, вказуючи на виступ гірського хребта та високі скелі, що піднімалися над ними.
— Добре, — сказала Сара і додала швидкості, скерувавши мотоцикл вперед.
«Джип» гуркотів рівниною, продираючись крізь сріблясту траву. Вони швидко рухалися. Позаду вже не видно було рапторів.
— Схоже, ми від них відірвалися, — сказав Торн.
— Можливо, — відповів Левін. Виїхавши з засохлого русла, він побачив, як кілька тварин кинулися вліво. Тепер вони ховалися в траві. Він був упевнений, що вони так легко не дадуть їм спокій.
«Джип» з ревом рухався до скель. Попереду вони побачили вигнуту дорогу з крутими підйомами та спусками, що піднімалася вгору від долини. Це був той шлях, що вів по хребту, він був упевнений.
Тепер, коли місцевість стала більш гладкою, Торн поповз між сидіннями і присів над кліткою. Він глянув між ґратами на Арбі, який тихо стогнав.
Половина обличчя хлопчика була залита кров'ю, сорочка теж просякла нею. Але його очі були розплющені і, схоже, він міг ворушити руками й ногами.
Торн нахилився до ґрат.
— Агов, синку, — м'яко сказав він. — Ти мене чуєш?
Арбі кивнув, застогнавши.
— Як ти там?
— Бувало й краще, — відповів Арбі.
«Джип» виїхав на ґрунтову дорогу і попрямував вгору. Левін відчував, як легко стає на душі, коли вони піднімалися вгору, далі від долини. Він нарешті виїхав на гірську дорогу і прямував до безпеки.
Він подивився вгору, в бік хребта, й раптом помітив темні фігури у місячному світлі, що вже стояли нагорі, підстрибуючи від нетерпіння.
Раптори.
Вони чекають на нього.
Він зупинився.
— Що ж нам тепер робити?
— Посунься, — похмуро сказав Торн. — Я сам поведу.
На межі хаосу
Торн піднявся на хребет і повернув вліво, набравши швидкості. Дорога тягнулася вперед у місячному світлі — вузька смужка, що бігла між кам’яною стіною зліва та прямовисним обривом справа. У двадцяти футах над ним, на гребені, він побачив рапторів, які бігли паралельно «Джипу», підстрибуючи та пирхаючи.