Торн глянув на годинник.
— Дві години.
— Де він має приземлитися?
— На майданчику у кількох милях звідси.
Вона кивнула, клопочучись біля Арбі.
— Добре. Отже, в нас дві години, щоб дістатися майданчика.
— Як ми це зробимо? — спитала Келлі.— У нас закінчився бензин.
— Не переживай, — заспокоїла її Сара. — Ми щось вигадаємо. Все буде добре.
— Ти завжди так кажеш, — відповіла Келлі.
— Бо це завжди правда, — сказала Сара. — Добре, Арбі, мені потрібно, щоб ти мені допоміг. Я всаджу тебе і зніму твою сорочку…
Торн з Левіном відійшли вбік. В Левіна були дикі очі, його всього трусило. Схоже, поїздка у «Джипі» доконала його.
— Що вона верзе? — вигукнув він. — Ми тут у пастці! У пастці! — У його голосі з’явилися істеричні нотки. — Ми нікуди не можемо піти. Нічого не можемо зробити. Кажу вам, ми всі будемо…
— Тримай себе в руках, — просичав Торн, схопивши його за руку і нахилившись до нього. — Не лякай мені дітей.
— Та яке це має значення? — відказав Левін. — Рано чи пізно вони зрозуміють, що… Ой! Обережніше!
Торн знову міцно стиснув його руку.
— Ти застарий, щоб поводитися як мудило, — тихо сказав він. — А тепер зберися, Ричарде. Чуєш мене?
Левін кивнув.
— Добре. А тепер, Ричарде, я вийду на вулицю, щоб подивитися, чи працюють колонки.
— Не можуть вони працювати, — сказав Левін. — Минуло вже п’ять років. Кажу вам, це марнування…
— Ричарде, — сказав Торн. — Ми мусимо перевірити насоси.
Запала тиша. Двоє чоловіків дивилися один на одного.
— Тобто ви хочете вийти надвір? — спитав Левін.
— Так.
Левін насупився. Знову пауза.
Схилившись над Арбі, Сара запитала:
— То що там зі світлом, хлопці?
— Хвилинку, — сказав їй Торн. І нахилився ближче до Левіна. — Добре?
— Добре, — сказав Левін, зітхнувши.
Торн пішов до вхідних дверей, відчинив їх і вийшов в темряву. Левін зачинив за ним двері. Торн почув клацання замка, відразу ж повернувся і тихо постукав. Левін відчинив двері на кілька дюймів, вдивляючись у темряву.
— Заради всього святого, — прошепотів Торн, — не зачиняй їх!
— Але я просто подумав…
— Не зачиняй ці кляті двері!
— Добре, добре. Вибачте.
— Заради всього святого, — повторив Торн.
Навколо стояло тихе робітниче селище. У темряві він чув лише гудіння цикад. Все здається занадто тихим, подумав він. Але, можливо, це просто після гарчання рапторів. Торн довго стояв біля дверей, вдивляючись у галявину. Нічого не було видно.
Нарешті він підійшов до «Джипа», відчинив бічні двері і у темряві почав шукати рацію. Він торкнувся її рукою, вона опинилася під пасажирським сидінням. Торн взяв її і відніс до крамниці, постукавши у двері.
Левін відчинив, сказавши:
— Тут не замкнено…
— Ось. — Торн віддав йому рацію і знову зачинив двері.
Він знову зупинився, спостерігаючи. Навколо панувала тиша. На небі висів повний місяць. Повітря було нерухомим.
Він пройшовся вперед і придивився до бензоколонок. У найближчої з них ручка заіржавіла і вкрилася павутинням. Він витягнув сопло і покрутив вентиль. Нічого не сталося. Він стиснув рукоятку сопла, але звідти не вилилося ані краплі палива. Торн спробував постукати у скляне віконце лічильника, але воно розсипалося. Всередині по металевих цифрах бігав павук.
Бензину не було.
Вони повинні знайти бензин, інакше просто не встигнуть дістатися до гвинтокрила. Насупившись, він глянув на бензоколонки і замислився. Це були прості, дуже надійні насоси, що їх зазвичай ставлять на віддалених будівельних майданчиках. І це мало сенс, бо це, зрештою, був острів.
Торн зупинився.
Це острів. Отже, все сюди привозили літаком або кораблем. Здебільшого, мабуть, кораблем. Невеличкі судна, де всі вантажі треба виносити вручну. А це означає…
Він нахилився, намагаючись роздивитися у місячному світлі основу насоса. Так він і знав — жодних підземних резервуарів тут не було. Він побачив товсту чорну трубу з пластику, що згиналася і йшла під землю, за ріг крамниці.
Торн пішов туди, обережно рухаючись у місячному світлі. На мить він зупинився, прислухаючись, а потім знову рушив далі.
Він обійшов крамницю і побачив те, що й очікував: металеві п’ятдесятигалонні бочки, що стояли вздовж бічної стінки, їх було три і вони послідовно з’єднувалися чорними шлангами. Це мало сенс — увесь бензин на острів привозили у бочках.
Він обережно постукав по них кулаком. Всередині було порожньо. Торн підняв бочку, сподіваючись почути хлюпання рідини. Їм потрібен лише галон чи два…