— Вони хижаки?
— Так, звичайно, вони…
— Де Торн?
— Він пішов у ті кущі праворуч, нещодавно. Я не бачу його, але…
— Що будемо робити? — сказала вона.
— Робити? — перепитав Левін. — Я не впевнений, що піду за тобою.
— Ми повинні щось зробити, — сказала вона, повільно вимовляючи слова, наче він був дитиною. — Ми повинні допомогти Торну повернутися.
— Я не знаю, як, — відповів Левін. — Ці тварини важать по п’ятсот фунтів кожна. І їх там дві. Я з самого початку казав йому, щоб він туди не ходив. А тепер…
Гардінг насупилася. Дивлячись у вікно, вона сказала:
— Увімкни ще раз світло.
— Я хотів би…
— Увімкни ще раз світло!
Левін роздратовано встав. Він насолоджувався своїм відкриттям, насправді неочікуваною властивістю динозаврів — хоча, звичайно, й не без прецедентів у споріднених хребетних — а тепер ця маленька м’язиста самиця гавкала на нього, віддаючи накази. Левін був ображений. Зрештою, вона була більше бунтаркою, ніж науковцем. Вона була натуралісткою. Належала до галузі, що була позбавлена теорії. Одна з тих, хто копирсається у тваринному посліді і уявляє, що саме так займаються справжніми дослідженнями. Приємне життя на свіжому повітрі — от і вся наука. Це ніяк наукою не назвеш…
— Увімкни світло! — крикнула Гардінг, дивлячись у вікно.
Він клацнув вимикач і почав повертатися до вікна. Але Сара наказала знову вимкнути світло.
— Тепер увімкни!
Він знову увімкнув.
Вона встала і пішла в інший кінець кімнати.
— Їм це не подобається, — сказала вона. — Вони затурбувалися.
— Ну, можливо, є якийсь період затримки.
— Так, я теж так думаю. Ось. Відкрий це. — Вона схопила з однієї з полиць жменю ліхтариків, передала їх йому, а потім пішла і взяла з сусіднього стелажа батарейки. — Сподіваюся, вони ще працюють.
— Що ти збираєшся робити? — спитав Левін.
— Ми, — похмуро виправила його вона. — Ми.
Торн стояв в темряві сараю, дивлячись назовні крізь відчинені двері. Всередині крамниці хтось вмикав та вимикав світло. Потім вони залишили його увімкненим. Але зараз знову вимкнули. Простір перед сараєм освітлював лише місяць.
Він почув рух, тихий шерех. Потім знову дихання. А потім побачив двох динозаврів, які йшли на задніх лапах, підтримуючи рівновагу за допомогою своїх хвостів.
Вони підійшли до входу, — їхні силуети було тепер добре видно у місячному світлі. Вони були схожі на маленьких тиранозаврів, за винятком того, що мали горбки над очима і дуже малі передні кінцівки. Хижаки нахилили свої квадратні голови і обережно зазирнули до сараю. Пирхнули, принюхуючись. Їхні хвости повільно гойдалися позаду.
Вони справді були завеликими, щоб влізти всередину, і якусь мить Торн сподівався, що вони цього не зроблять. Потім перший з них опустив голову, загарчав і ступив через поріг.
Торн затамував подих. Він намагався придумати, що робити, але взагалі не міг ні про що думати. Тварини були організованими: один динозавр відійшов вбік, щоб другий теж міг увійти всередину.
Раптом з боку крамниці яскравими променями засвітилися півдюжини ліхтарів. Вони рухалися, потрапляючи на тіла динозаврів. Промені почали рухатися повільно й безладно, наче прожектори.
Тепер динозаврів було добре видно, і це їм не подобалося. Вони загарчали і спробували відійти від світла, але промені постійно рухалися, знаходячи їх і освітлюючи вздовж і впоперек. Коли світло потрапляло на їхні тулуби, шкіра ставала блідою, відтворюючи рух променів. Динозаври то вкривалися білими смугами, то знову темнішали.
Промені не переставали рухатися, зупиняючись лише тоді, коли світили в обличчя або в очі динозаврам. Великі очі під масивними надбрівними дугами мружилися від світла; динозаври крутили головами і ухилялися, ніби їм надокучали мухи.
Динозаври захвилювалися. Вони розвернулися, відступаючи з сараю, і голосно заревіли на рухливі вогники.
Промені все ще рухалися, невблаганно розгойдуючись у темряві. Їхній рух був складним та заплутував динозаврів. Вони знову заревіли і зробили погрозливий крок у бік ліхтарів. Але вони поводилися мляво. Їм явно не хотілося бути біля цих рухливих джерел світла. За мить вони попленталися геть, а промені рушили слідом за ними, виганяючи їх з тенісних кортів.
Торн рушив вперед.
Він почув голос Сари:
— Доку! Вам краще вибиратися звідти, доки вони не вирішили повернутися.
Торн швидко пішов до світла. Він побачив, що стоїть поруч із Левіном та Гардінг. Вони тримали в руках жмені ліхтариків, гойдаючи ними з боку в бік.