— І що? Може, він ще…
— Ні,— відповів Торн, хитаючи головою. — Таке замикання могло спалити регулятор напруги. Це електромобіль. Йому вже кінець.
— Дивно, що у вас немає автоматичних вимикачів для таких випадків.
— Ну, ми ніколи їх не використовували, хоча у цій останній версії… — Він замовк і похитав головою, — Ні, я не вірю, що він ще працює.
— В цій машині є вимикачі?
— Так, Едді їх поставив у останню хвилину.
— Отже, машина ще може їхати?
— Так, можливо, якщо знову увімкнути їх.
— Де вона? — спитала вона, прямуючи до мотоцикла.
— Я залишив її на бічній дорозі, що відходить від дороги на хребті і спускається до схованки. Але, Capo…
— Це наш єдиний шанс, — сказала вона. Вона натягнула радіогарнітуру, прилаштувала мікрофон до щоки і покотила мотоцикл до дверей. — Будьте зі мною на зв’язку, — сказала вона. — Я хочу знайти для нас машину.
Вони спостерігали за нею крізь вікна. У ранковому світлі було видно, як вона залізла на мотоцикл і з гуркотом рушила вгору схилом.
Левін дивився їй услід.
— Як ви вважаєте, в неї є шанси?
Торн похитав головою.
Радіо затріщало.
— Доку…
Торн натиснув кнопку.
— Так, Capo.
— Я вже піднімаюся на пагорб. Їх тут шестеро.
— Раптори?
— Так, вони… Слухайте, я спробую знайти іншу стежку. Я бачу…
Радіо затріщало.
— Capo? — Зв’язок обривався.
— …тут якась звірина стежка… я думаю, що краще…
— Capo, — сказав Торн. — Ти пропадаєш.
— …зробити тепер…ажайте мені удачі…
У динаміку почувся гул двигуна мотоцикла. Потім вони почули інший звук, що міг бути і гарчанням тварини і більш сильними перешкодами. Торн нахилився вперед, тримаючи рацію близько до вуха. Раптом вона клацнула і затихла. Він сказав:
— Capo?
Відповіді не було.
— Може, вона її вимкнула, — сказав Левін.
Торн похитав головою.
— Capo?
Ані звуку.
— Capo, ти там?
Ані звуку.
Вони почекали.
Ані звуку.
— Дідько, — сказав Торн.
Час повільно минав. Левін стояв біля вікна, дивлячись надвір. Келлі хропіла в кутку. Арбі лежав поруч із Малкольмом, поринувши у міцний сон. А Малкольм щось фальшиво гудів.
Торн сидів на підлозі в центрі кімнати, притулившись спиною до каси. Час від часу він брав рацію і намагався викликати Сару, але жодної відповіді не було. Він перепробував усі шість каналів. Але жоден з них не відповідав.
Зрештою він облишив спроби.
Раптом радіо затріщало.
— …авиджу ці чортові штуки. Ніколи нормально не працюють. — Гмикання. — Не можу розібратися… що тут не так… трясця.
Левін, який був у іншому кутку кімнати, подався вперед.
Торн схопив рацію.
— Capo? Capo?
— Ну нарешті,— почувся її голос. — Де ви в біса були, Доку?
— З тобою все добре?
— Звичайно, зі мною все гаразд.
— У тебе якісь проблеми з рацією. Зв’язок обривався.
— Так? Що мені слід робити?
— Спробуй загвинтити кришку акумуляторного відсіку. Вона, мабуть, трохи розкрутилися.
— Ні, я не про це. Що мені робити з машиною?
— Що? — перепитав Торн.
— Я вже в машині, Доку. Що мені робити далі?
Левін глянув на годинник.
— До прильоту гвинтокрила двадцять хвилин, — сказав він. — Знаєте, може, в неї все й вийде.
Доджсон
Доджсон прокинувся на бетонній підлозі гаража; він замерз і від болю нило все тіло. Вставши на ноги, він визирнув у вікно. У блідо-блакитному небі було видно червоні смуги світанку. Він відчинив двері і вийшов надвір.
Він дуже хотів пити. Почав ходити під покровом дерев. У ранкових джунглях стояла тиша. Йому потрібна була вода — більше, ніж будь-що. Десь зліва почулося тихе дзюрчання струмка. Він поспішив туди.
Крізь дерева він бачив, як небо стає дедалі світлішим. Він знав, що Малкольм та його група все ще тут. У них мусить бути якийсь план, як вибратися з цього острова. А якщо вони зможуть, то зможе й він.
Він піднявся на невеличкий пагорб і подивився вниз на лощину, де тік струмок. Схоже, він чистий. Він поспішив вниз, питаючи себе, чи справді цю воду можна пити. А потім подумав: чи не все одно? Вже за пару кроків до струмка він перечепився через якусь ліану і з лайкою впав на землю.
Він встав на ноги і озирнувся. І побачив, що перечепився не через ліану.
Це був ремінець від зеленого рюкзака.
Доджсон смикнув за ремінь, і весь рюкзак вислизнув з заростей. Він був розірваний і вкритий кіркою засохлої крові. Коли він потягнув його, усі речі висипалися між папоротей. Навколо дзижчали мухи. Але він побачив камеру, металевий судочок для їжі і пластикову пляшку з водою. Він швидко порився у заростях папороті, але більше нічого не знайшов, крім якихось промоклих цукерок.