— Ти маєш на увазі це місце, — сказав Торн.
— Так. Тут, на іншому острові, далеко від суспільної уваги Геммонд міг вільно проводити свої дослідження і давати собі раду з неприємною правдою за межами свого чудового парку. Маленький генетичний зоопарк Геммонда був вітриною. А от цей острів — справжній. Це місце, де насправді створювали динозаврів.
— Якщо тварин знищили у зоопарку, — сказав Торн, — то як сталося, що тут вони вціліли?
— Хороше питання, — сказав Малкольм. — Ми маємо дізнатися відповідь за кілька хвилин. — Він посвітив ліхтариком у тунель. — Бо, якщо я не помиляюся, то попереду перший із виробничих відсіків.
Арбі
Арбі прокинувся і присів на ліжку, мружачись від ранкового сонця, що світило у вікна трейлера. На сусідньому ліжку все ще голосно хропіла Келлі.
Він подивився у вікно на вхід до великої будівлі і побачив, що дорослих немає. «Експлорер» ще стояв біля входу, але у машині нікого не було. Їхній трейлер стояв на галявині серед високої трави. Арбі відчув себе абсолютно самотнім — жахливо самотнім і на нього навалилося раптове відчуття паніки, що змусило закалатати його серце. Йому не слід було сюди приїздити, подумав він. Уся ця ідея була дурницею. І що найгірше, це був його план. Вони посиділи у трейлері, домовилися між собою, повернулися до офісу Торна. Келлі розмовляла з Торном, тож Арбі зміг вкрасти ключ від трейлера. Потім він надіслав підготовлене повідомлення Торну, щоб той думав, ніби вони залишилися у Вудсайді. Тоді Арбі здавалося, що він дуже розумний, але тепер він про це шкодував. Він вирішив, що має негайно викликати Торна. Він мав дати знати про себе. Його охопило непереборне бажання в усьому зізнатися.
Йому хотілося почути чийсь голос. Це була правда.
Він перейшов від задньої частини трейлера, де спала Келлі, до передньої, повернувши ключ запалювання на приладовій панелі. Взяв радіопередавач і сказав:
— Це Арбі. Тут хтось є? Прийом. Це Арбі.
Але ніхто не відповідав. За хвилину він глянув на монітор на панелі, де фіксувалися всі активні системи. Про зв’язок там нічого не було. Йому спало на думку, що система зв'язку, ймовірно, приєднана до комп’ютера. Він вирішив увімкнути його.
Тож він повернувся до середини трейлера, відстібнув клавіатуру, під’єднав її і увімкнув комп’ютер. На екрані з’явилося меню з написом «Торн філд сістемс» та переліком підсистем усередині трейлера. Однією з них був радіозв’язок. Він навів курсор і увімкнув.
На екрані комп’ютера з’явилися якісь шифри. Внизу був командний рядок зі словами: «Знайдено кілька частот. Увімкнути автоматичне налаштування?»
Арбі не знав, що це означає, але комп’ютерів він не боявся. «Автоматичне налаштування» — це звучало цікаво. Без сумнівів він вибрав: «Так».
Купа шифрів залишалася на екрані, лише внизу крутилися якісь цифри. Він здогадався, що бачить частоти у мегагерцах, але повністю не був упевнений.
А потім екран став порожнім, лише у верхньому лівому кутку блимало слово:
ЛОГІН:
Він зупинився, насупившись. Це було дивно. Очевидно, спочатку потрібно увійти в комп’ютерну систему трейлера. Значить, йому буде потрібен пароль. Він спробував: ТОРН.
Нічого не сталося.
Він трохи почекав. Потім знову набрав: ДЖТ.
Нічого.
ЛЕВІН.
Нічого.
ТОРН ФІЛД СІСТЕМС.
Нічого.
ТФС.
Нічого.
ФІЛД.
Нічого.
КОРИСТУВАЧ.
Нічого.
Що ж, подумав він, принаймні, система не заблокувала йому доступ. Більшість комп’ютерних мереж блокують доступ після трьох неправильних спроб. Але, мабуть, Торн не вносив сюди ніяких функцій безпеки. Арбі ніколи б такого не зробив. Система була занадто терплячою і послужливою.
Він спробував ще раз: ДОПОМОГА.
Курсор пересунувся на інший рядок. Утворилася пауза. Задзижчали приводи.
— Працює,— сказав він, задоволено потираючи руки.
Лабораторія
Коли очі Торна звикли до поганого освітлення, він побачив величезний простір, заповнений рядами прямокутних ящиків із неіржавіючої сталі, кожен з яких був оснащений лабіринтом пластикових труб. Все було в пилюці, багато ящиків були перекинуті.