Торн загальмував і зупинився перед деревом. Він підійшов до задньої частини «Експлорера».
— Доку, — сказав Едді,— давайте я це зроблю.
— Ні,— сказав Торн. — Якщо щось станеться, ти єдиний, хто зможе полагодити обладнання. Ти — більш важливий, особливо тепер, коли з нами діти.
Стоячи позаду автомобіля, Торн підняв мотоцикл, що висів на гаках. Він повернув його вниз, перевірив заряд батареї і підкотив його до капоту машини. Потім сказав Малкольму:
— Дай мені гвинтівку, — і повісив її на плече.
Торн узяв навушники з панелі приладів і вдягнув їх. Потім прикріпив до пояса акумулятор і розмістив мікрофон біля щоки.
— Ви двоє повертайтеся назад до трейлера, — сказав він. — Доглядайте за дітьми.
— Але, Доку… — почав Едді.
— Просто зробіть це, — сказав Торн, переставив мотоцикл через дерево, що впало. Потім переліз сам і побачив на стовбурі ті самі бліді виділення з різким запахом; ця гидота розмазалася в нього по руках. Він запитально глянув на Малкольма.
— Мітять територію, — сказав той.
— Чудово, — сказав Торн. — Просто чудово. — Він витер руки об штани. Потім сів на мотоцикл і поїхав.
Листя ляскало Торна по плечах та ногах, коли він їхав стежкою за тиранозавром. Тварина була десь попереду, але він не міг її бачити. Він їхав швидко.
У навушниках затріщав зв’язок. Арбі сказав:
— Докторе Торн? Я зараз вас бачу.
— Добре, — відповів Торн.
Знову тріскіт.
— Але я більше не бачу доктора Левіна, — мовив Арбі. У його голосі було чути тривогу.
Електричний мотоцикл їхав майже безшумно, особливо на спуску. Попереду звірина стежка розділялася на дві. Торн зупинився, нагнувся над мотоциклом, вдивляючись у багнисту стежку. Він побачив сліди тиранозавра, що вели вліво, і тонкий слід велосипедних шин, що теж звернули в той бік.
Він повернув ліворуч, але тепер поїхав повільніше.
За десять ярдів Торн побачив частково з’їдену ногу якоїсь істоти, що лежала на узбіччі. Вона лежала тут давно, по ній повзало чимало білих личинок та мух. У вранішньому теплі від неї йшов нудотний запах. Він рушив далі, але незабаром побачив череп великої тварини, на якому ще збереглася частина плоті і зелена шкіра. Він також був вкритий мухами.
Торн сказав у мікрофон:
— Я проїхав повз шматки якихось туш…
Радіо затріщало. Почувся голос Малкольма:
— Цього я й боявся.
— Чого?
— Це може бути гніздо, — відповів Малкольм. — Ти бачив тушу, яку тиранозавр тримав у зубах? Вона вже була очищена, але він її не їв. Бо таку їжу можна віднести додому, до гнізда.
— Гніздо тиранозавра…. — повторив Торн.
— Будь обережним, — відповів Малкольм.
Торн поставив мотоцикл на нейтральну швидкість і решту шляху вниз просто котився. Коли шлях вирівнявся, він устав з мотоцикла. Він відчував, як земля вібрує під ногами, а з кущів попереду лунав глибокий гуркотливий звук, схожий на муркотіння великого кота. Торн озирнувся навколо. Жодного натяку на велосипед Левіна.
Тоді він зняв гвинтівку з плеча і затиснув її у спітнілих руках. Знову почулося муркотіння, що ставало то голоснішим, то тихшим. Щось у цьому звуці було дивним. За мить Торн зрозумів, в чому справа.
Звук ішов не від одного джерела: за заростями була більш ніж одна велика тварина.
Торн нахилився, підібрав жменю трави і підкинув її в повітря. Трава впала до його ніг: він був з підвітряного боку. Торн прослизнув уперед крізь листя.
Навколо нього щільно росла папороть, але попереду можна було побачити сонячне світло, що пробивалося крізь неї з галявини. Тепер муркотіння стало дуже голосним. Був ще один звук, якийсь дивний писк. Він був пронизливим і спочатку звучав майже механічно, наче рипуче колесо.
Торн завагався. Потім дуже повільно опустив гілку папороті і закляк на місці.
Гніздо
У променях ранкового світла над ним бовваніли два тиранозаври — кожен футів зо двадцять заввишки. Їхні величезні голови мали лютий вигляд — важкі щелепи, великі гострі зуби. Але Торн чомусь не відчував у цих тваринах жодної загрози. Вони рухалися повільно, майже ніжно, час від часу нахиляючись за великий круглий вал, зроблений із засохлої багнюки, майже чотири фути заввишки. Два дорослих динозаври тримали у зубах червоні шматки м’яса і нахиляли свої голови за грязьовий вал. У відповідь чувся шалений, пронизливий писк, що майже одразу припинявся. Потім, коли дорослі піднімали свої голови, м’яса в них вже не було.