— Так, я думаю.
— Але що доктор Левін робить на дереві?
— Можливо, налаштовує камеру.
По радіо чулося дихання Торна.
Келлі подивилася на чотири відеозображення, кожне з яких показувало іншу частину острова. Вона зітхнула.
— Я не можу дочекатися, щоб потрапити туди, — сказала вона.
— Так, я теж, — відповів Арбі, хоч це й була неправда. Він визирнув у вікно трейлера і побачив, як повертається «Експлорер» з Едді та Малкольмом. У глибині душі він був радий бачити, що вони повернулися.
Торн стояв біля стовбура дерева, дивлячись вгору. Він не бачив Левіна крізь листя, але знав, що той мусить бути десь нагорі, бо Торну здавалося, що там забагато шуму. Торн нервово озирнувся на галявину, сховану за листям. Він все ще чув муркотіння; воно залишалося стабільним, безперервним.
Торн чекав. Що в біса цей Левін робить на дереві? Він почув, як на висоті зашелестіли гілки, потім стало тихо. Бурчання. Знову шелест.
А потім Левін голосно сказав:
— Ой, чорт! — Потім гучний тріск, хрускіт гілок і виття від болю. І Левін впав з дерева перед Торном, приземлившись на спину. Він перекотився, тримаючись за плече.
— Дідько! — сказав він.
На Левіні були брудні штани кольору хакі, порвані у кількох місцях. Обличчя заросло триденною щетиною, було виснажене й забризкане багнюкою. Він підняв голову, коли Торн підійшов до нього і усміхнувся.
— Ви остання людина, яку я очікував тут зустріти, Доку. Але ви як завжди вчасно.
Торн простягнув руку, і Левін почав тягнутися до нього, аж тут з галявини позаду них оглушливо заревіли тиранозаври.
— О ні,— сказала Келлі. На моніторі було видно, що тиранозаври схвильовані, швидко бігають по колу, піднімають голови і ревуть.
— Докторе Торн, що сталося? — спитав Арбі.
Вони почули по радіо металевий і рипучий голос Левіна, але не могли розібрати слів. До трейлера зайшли Едді та Малкольм. Малкольм глянув на монітор і сказав:
— Скажи їм, щоб вони негайно забиралися звідти!
На моніторі було видно, як тиранозаври стали спинами одне до одного, зайнявши оборонну позицію. Малюки були під захистом, у центрі. Дорослі хитали своїми важкими хвостами туди-сюди над головами малюків. Але напруга була відчутною.
А потім один з дорослих заревів і вискочив з галявини.
— Докторе Торн! Докторе Левін! Тікайте звідти!
Торн перекинув ногу через мотоцикл і всівся, схопившись за гумові ручки керма. Левін сів позаду, обхопивши його руками. Торн почув рев, від якого похололо в жилах, і, озирнувшись, побачив одного з тиранозаврів, який проламувався крізь зарості, переслідуючи їх. Тварина мчала на повній швидкості — голова була низько опущена, щелепи відкриті, безпомилкова поза атаки…
Торн натиснув газ. Електродвигун задзижчав, заднє колесо закрутилося в багнюці, не рухаючись.
— Поїхали! — кричав Левін. — Поїхали!
Тиранозавр кинувся до них, ревучи. Торн відчував, як двигтить земля. Звір ревів так голосно, що в нього заболіли вуха. Тиранозавр був уже близько, велика голова рвалася вперед, широко розкривши щелепи. Торн уперся у землю п’ятами, штовхаючи мотоцикл вперед. Раптом заднє колесо таки зачепилося за землю, підкинувши вгору шлейф багнюки, і мотоцикл з ревом рвонув стежкою. Торн додав швидкості. Мотоцикл небезпечно загойдало з боку в бік.
За спиною в нього щось горлав Левін, але Торн його не слухав. Серце в нього калатало. Мотоцикл перестрибнув через колію на шляху, і вони майже втратили рівновагу, але потім знову відновили її і поїхали швидше. Торн не наважувався озирнутися. Він лише чув запах гнилої плоті та хрипле дихання гігантського звіра, який їх переслідував…
— Доку! Спокійніше! — кричав йому Левін.
Торн не звернув на нього уваги. Мотоцикл з ревом рвонувся вгору. Гілки ляскали по них листям; їхні обличчя та груди були забрьохані багнюкою. Вони потрапили у вибоїну, потім знову повернулися до стежки. Знову почулося ревіння, але вже трохи слабше…
— Доку! — кричав Левін йому в вухо. — Ви що робите, вбити нас хочете? Доку! Ми вже самі!
Торн виїхав на рівну частину дороги і ризикнув озирнутися через плече. Левін був правий. Вони були самі. Він не бачив жодних ознак тиранозавра, який їх переслідував, лише на віддалі лунало ревіння.
Він поїхав повільніше.
— Розслабтеся, Доку, — сказав Левін. Його обличчя було блідим, ніби в мерця, він був переляканим. — Ви жахливий водій, ви знаєте це? Мусите взяти кілька уроків. Ви нас ледь не вбили.
— Він атакував нас, — сердито буркнув Торн. Він знав Левінову звичку критикувати, але зараз…