Двигун запрацював і конструкція почала рухатися, повільно піднімаючись у повітря. Те, що поставало перед їхніми очима, здавалося схожим на павутиння і якимось ламким, але Торн знав, що поперечні кріплення нададуть конструкції дивовижної міцності. Розпірки розгорталися, вежа піднялася на десять футів, потім на п'ятнадцять і нарешті зупинилася. Маленький будинок на вершині був тепер якраз під гілками найближчих дерев, що приховували його з поля зору. Але сама основа яскраво блищала і світилася на сонці.
— Це все? — спитав Арбі.
— Так, все. — Торн обійшов конструкцію з усіх сторін, всовуючи штифти, що мали зафіксувати її у вертикальному положенні.
— Але вона занадто блискуча, — сказав Левін. — Нам слід було зробити її матово-чорною.
Торн сказав:
— Едді, нам потрібно зробити цю штуку непомітною.
— Хочете її зафарбувати, Доку? Я взяв трохи чорної фарби.
Левін похитав головою.
— Ні, буде запах. А як щодо пальмового листя?
— Звичайно, зробимо. — Едді підійшов до найближчих пальм і почав рубати великі гілки своїм мачете.
Келлі дивилася на зібрану алюмінієву стійку.
— Круто, — сказала вона. — Але що це таке?
— Схованка на висоті,— пояснив Левін. — Вперед. — І поліз нагору.
Конструкція нагорі являла собою маленький будиночок, дах якого підтримувався алюмінієвими стрижнями, що були на відстані чотирьох футів один від одного. Підлога будиночка також була з алюмінієвих стрижнів, але вони були ближче один до одного, на відстані приблизно шести дюймів. Це було небезпечно, бо всередині можна було провалитися ногою, тож Левін узяв перший жмуток гілок, зрубаних Едді Карром, і накрив ними підлогу. Решту гілок він прив'язав ззовні, щоб приховати будиночок.
Арбі та Келлі не могли надивитися на тварин. З цієї позиції вони могли бачити усю долину. Вдалині, на іншому боці річки, було стадо апатозаврів. На півночі паслася група трицератопсів. Ближче до води якісь качконосі динозаври з довгими гребенями на головах ішли на водопій. Долиною розляглося їхнє низьке сурмління — глибокий, неземний звук. За мить з протилежного боку долини пролунав крик у відповідь.
— Що це було? — спитала Келлі.
— Паразауролофи, — сказав Левін. — Вони сурмлять крізь гребінь на потилиці. Низькочастотний звук поширюється на велику відстань.
На півдні паслося стадо темно-зелених тварин з великими опуклими лобами і вінцем з маленьких вузлуватих ріжок. Вони трохи нагадували буйволів.
— А цих як називають? — спитала Келлі.
— Хороше питання, — буркнув Левін. — Це або Gravitholus Alberta, або, скоріше, Pachycephalosaurus wyomingensis. Але напевно важко сказати, бо повних кістяків цих тварин ніколи не вдавалося знайти. Їх лоби мають дуже товсті кістки, тож ми знайшли багато куполоподібних фрагментів черепа. Але це вперше, коли я бачу цілу тварину.
— А ці ріжки? Для чого вони? — спитав Арбі.
— Ніхто не знає,— відповів Левін. — Всі припускають, що самці ними буцалися, борючись між собою. Таке собі змагання за жінок.
Малкольм піднявся у схованку.
— Так, буцалися лобами, — сказав він кисло. — Отакими ріжками, як ви бачите.
— Добре, — сказав Левін. — Але зараз вони не буцаються. Мабуть, тому що шлюбний сезон закінчився.
— Або тому, що вони взагалі цього не роблять, — сказав Малкольм, дивлячись на зелених тварин. — Як на мене, вони мають досить мирний вигляд.
— Так, — сказав Левін. — Але це, ясна річ, нічого не означає. Африканські буйволи здебільшого теж здаються мирними тваринами — але насправді, як правило, просто стоять не рухаючись. Тим не менш, це непередбачувані та небезпечні тварини. Ми маємо припустити, що ці куполи існують недарма — навіть якщо зараз ми й не знаємо, для чого.
Левін повернувся до дітей.
— Ось чому ми зробили цю конструкцію. Ми хочемо цілодобово спостерігати за тваринами, — сказав він. — Настільки повно зафіксувати їхнє життя, наскільки це можливо.
— Навіщо? — запитав Арбі.
— Тому що, — відповів Малкольм, — цей острів — це унікальна можливість вивчити найбільшу таємницю в історії нашої планети: вимирання видів.
— Ви бачите, — продовжував він, — що коли «ІнДжен» закрила свій об’єкт, вони зробили це поспіхом і залишили живими якусь кількість тварин. Це було п’ять чи шість років тому. Динозаври швидко дозрівають; більшість видів досягають зрілого віку в чотири або п’ять років. Тобто на даний момент перше покоління динозаврів «ІнДжен» — вирощених в лабораторії — досягло зрілості і почало виводити нове покоління, повністю в дикій природі. Нині на цьому острові існує повна екосистема, з десятком або близько того видів динозаврів, що живуть соціальними групами, вперше за 65 мільйонів років.