— Але в чому тут можливість? — спитав Арбі.
Малкольм вказав на рівнину.
— Ну от подумай. Вимирання — це дуже складна тема для дослідження. Є безліч конкуруючих теорій. Скам’янілі рештки збереглися не повністю. І експерименти поставити неможливо. Галілей міг залізти на Пізанську вежу і кидати звідти кулі, щоб перевірити силу тяжіння. Ньютон використовував призми, щоб перевірити свою теорію світла. Астрономи спостерігали затемнення, щоб перевірити теорію відносності Ейнштейна. Перевірки постійно відбуваються в усіх галузях науки. Але як можна перевірити теорію вимирання? Ніяк.
— Але ж тут… — почав Арбі.
— Так, — сказав Малкольм. — Те, що ми тут маємо — це популяція вимерлих тварин, штучно виведених у закритому середовищі, що дозволило їм знову розвиватися. В історії ніколи не було нічого подібного. Ми вже знаємо, що колись ці тварини вимерли. Але не знаємо, чому.
— І ви сподіваєтеся дізнатися? За кілька днів?
— Так, — відповів Малкольм. — Сподіваємося.
— Як? Ви ж не очікуєте, що вони знову вимруть?
— Хочеш сказати, просто в нас на очах? — засміявся Малкольм. — Ні, ні. Нічого подібного. Але річ у тім, що ми вперше вивчаємо не просто кістки. Ми бачимо живих тварин і спостерігаємо за їхньою поведінкою. В мене є теорія, і я думаю, що навіть протягом короткого часу ми побачимо її докази.
— Які докази? — спитала Келлі.
— Яка теорія? — запитав Арбі.
Малкольм усміхнувся.
— Зачекайте і все дізнаєтеся, — сказав він.
Червона королева
Апатозаври підійшли до річки у розпал денної спеки; їхні граціозні вигнуті шиї відбивалися у воді, коли вони нахилялися, щоб напитися. Їхні довгі хвости, що нагадували батоги, ліниво хиталися вліво-вправо. Кілька молодих тварин, значно менші за дорослих, гасали у центрі стада.
— Гарно, чи не так? — сказав Левін. — Те, як усе це поєднується. Просто гарно. — Він перехилився через борт і крикнув Торну: — Де мій штатив?
— Вже піднімається, — відповів Торн.
Тепер на мотузці підняли важкий широкий штатив із круглою підставкою на верхівці. На ній було змонтовано п’ять відеокамер, з яких звисали дроти, що вели до сонячних батарей. Левін і Малкольм почали його встановлювати.
— Що відбувається з відео? — спитав Арбі.
— Дані передаються в мультиплексному режимі супутниковим каналом до Каліфорнії. Також ми під’єднаємося до тутешньої мережі безпеки і таким чином матимемо багато точок спостереження.
— І нам не доведеться тут сидіти весь час?
— Саме так.
— І це і є та сама схованка на висоті?
— Так, принаймні, саме так її називають науковці на кшталт Сари Гардінг.
Торн приєднався до них. Тепер у маленькому притулку стало дещо багатолюдно, але Левін, схоже, не помічав цього. Його увага була повністю зосереджена на динозаврах; він повернув бінокль у бік тварин, які розбрелися по всій рівнині.
— Саме так, як ми й думали, — сказав він Малкольму. — Просторова організація. Діти та молодняк у центрі стада, дорослі на периферії. Апатозаври використовують свої хвости для захисту.
— Схоже, що так.
— О, жодних сумнівів, — мовив Левін і зітхнув. — Так приємно переконатися у своїй правоті.
Внизу на землі Левін розпакував круглу алюмінієву клітку — ту саму, що діти бачили у Каліфорнії. Вона була шість футів заввишки та чотири фути в діаметрі і мала однодюймові титанові прути.
— Що мені з нею зробити? — спитав Едді.
— Залиш її внизу, — сказав Левін. — Там її місце.
Едді поставив клітку вертикально біля вишки. Левін зліз униз.
— А це для чого? — спитав Арбі, глянувши вниз. — Щоб спіймати динозавра?
— Насправді якраз навпаки. — Левін прикріпив клітку до підніжжя схованки. Потім відчинив та зачинив дверцята, перевіряючи їх. У дверях був замок. Він перевірив і його, не виймаючи ключ, на якому теліпалася еластична петля. — Це клітка від хижаків, схожа на ті, що використовуються для спостереження за акулами, — сказав Левін. — Якщо ви ходитимете тут і щось станеться, то можна залізти всередину і ви будете в безпеці.
— Що станеться? — спитав Арбі зі стурбованим виглядом.
— Взагалі-то я не думаю, що щось станеться, — відповів Левін. — Бо я сумніваюся, що тварини звертатимуть увагу на нас або на цей маленький будиночок, щойно ми його приховаємо.
— Ви маєте на увазі, вони його не бачитимуть?
— О, вони будуть його бачити, — сказав Левін. — Але не зважатимуть на нього.