— А он там, — продовжував Доджсон, показуючи на палубу, — наш третій колега — Джордж Базелтон.
Гардінг побачила кремезного чоловіка, який схилився над ящиками, що вже стояли на борту. Рукава його сорочки були мокрі від поту. Вона сказала:
— То ви всі друзі Ричарда?
— Ми просто зараз прямуємо до нього, — сказав Доджсон, — на допомогу. — Він завагався, насуплено глянувши на неї.— Але він нам про вас не говорив…
Вона раптом зрозуміла, який вигляд має у його очах: низенька жінка років тридцяти, у зім’ятій сорочці, шортах кольору хакі і важких черевиках. Брудний одяг, розпатлане волосся після усіх цих перельотів. Вона сказала:
— Я знаю Ричарда через Іяна Малкольма. Ми з Іяном — старі друзі.
— Я розумію… — Він продовжував дивитися на неї, ніби трохи їй не довіряв.
Вона була змушена пояснити.
— Я була в Африці. Вирішила приїхати сюди в останню хвилину, — сказала вона. — Док Торн мені зателефонував.
— О, звичайно. Док. — Чоловік кивнув, і, здавалося, розслабився, ніби тепер все це мало для нього сенс.
— З Ричардом усе гаразд? — спитала вона.
— Ну, я, звичайно, сподіваюся, що так. Тому що ми беремо все це обладнання для нього.
— Ви збираєтеся на Сорну зараз?
— Так, якщо протримається така погода, — сказав Доджсон, дивлячись на небо. — Ми маємо бути готові за п’ять-десять хвилин. Знаєте, можете приєднатися до нас, якщо вам потрібно туди, — бадьоро сказав він. — Ми могли б скласти вам компанію. Де ваші речі?
— В мене тільки це, — сказала вона, вказуючи на свій маленький рюкзак.
— Порожняком мандруєте? Ну, добре, міс Гардінг. Ласкаво просимо.
Тепер він здавався абсолютно відкритим і доброзичливим. Це була дуже помітна зміна порівняно з його попередньою поведінкою. Але вона помітила, що цей красень, Кінг, явно почувався неспокійно. Він повернувся до неї спиною і працював дуже активно, покрикуючи на робітників, щоб ті були обережними з останнім дерев’яним ящиком, на якому був напис «Корпорація Біосин». В неї було враження, що він уникає дивитися на неї. І вона досі не розгледіла третього чоловіка на палубі. Це змушувало її вагатися.
— Ви впевнені, що все в порядку?
— Звичайно, все в порядку! Ми будемо раді! — сказав Доджсон. — До того ж як ще ви збираєтеся туди дістатися? Літаки туди не літають, вертоліт вже полетів.
— Знаю, я перевіряла…
— Ну от, знаєте. Якщо хочете дістатися до острова, то краще вам вирушити з нами.
Вона глянула на «Джип» на човні і сказала:
— Думаю, Док уже має бути там зі своїм обладнанням.
При згадці про це інший чоловік, Кінг, різко й тривожно повернув голову. Але Доджсон просто спокійно кивнув і сказав:
— Гадаю, що так. Він, мабуть, прибув минулого вечора.
— Саме так він мені і сказав.
— Правильно, — кивнув Доджсон. — Тож він вже там. Принаймні, я на це сподіваюся.
З палуби лунали крики іспанською, і капітан в засмальцьованих робочих штанах підійшов і глянув в їхню сторону.
— Сеньйоре Доджсон, ми готові.
— Чудово! — сказав Доджсон. — Прекрасно. Піднімайтеся на борт, міс Гардінг. Відпливаємо!
Кінг
Вивергаючи чорний дим, рибальський човен з пихканням вийшов з гавані, прямуючи в бік відкритого моря. Говард Кінг відчував, як в нього під ногами гудуть корабельні двигуни, чув, як рипить дерево. Він слухав, як між собою іспанською перегукувалися члени команди. Кінг подивився на маленьке містечко Пуерто-Кортес — нагромадження будиночків, що скупчилися аж до краю води. Він сподівався, що це кляте суденце придатне для плавання — бо вони були сповнені невідомості.
І Доджсон знову хитрував. Знову ризикував.
Це була ситуація, якої Кінг боявся більше за все.
Говард Кінг знав Льюїса Доджсона вже майже десять років, — відтоді, як він прийшов до компанії, молодий доктор філософії з університету Берклі, перспективний дослідник, сповнений прагнення підкорити світ. Кінг захистив докторську дисертацію на тему факторів згортання крові. Він приєднався до «Біосин» у той період, коли до цих факторів був значний інтерес, — здавалося, що саме у них міститься ключ до розчинення тромбів у пацієнтів з серцевими нападами. Біотехнологічні компанії змагалися між собою, прагнучи розробити новий препарат, який допоміг би врятувати життя людей і заодно заробити собі якісь статки.
Спочатку Кінг працював над перспективною речовиною під назвою «Гемаглютин V-5» або просто «Ейч-Джі-Ві-5». Під час перших тестів вона розчиняла агрегації тромбоцитів до приголомшливого ступеня. Кінг став найперспективнішим молодим дослідником в «Біосин». Його фотографія займала чільне місце в щорічному звіті. У нього була своя лабораторія і операційний бюджет майже в півмільйона доларів.