— І що ви сказали?
— Сказала, що подумаю.
Доджсон насупився.
— Ви не сказали йому, що приїжджаєте?
— Ні, тому що не була впевнена, що цього хочу. Я маю на увазі, в мене справи, робота. Це довгий шлях.
— Для колишньої коханої,— співчутливо кивнув Доджсон.
Вона зітхнула.
— Так. Самі розумієте. Іян…
— Так, я знаю Іяна, — сказав Доджсон. — Ще той характер.
— Тільки так можна дати йому все зрозуміти, — мовила вона.
Запала незручна мовчанка. Доджсон відкашлявся.
— Ви мене збили з пантелику, — сказав він. — То ви комусь сказали, що сюди приїдете?
— Нікому, — відповіла вона. — Я просто стрибнула у перший літак і прилетіла.
— А як же ваш університет, колеги?
Вона знизала плечима.
— На це не було часу. І, як я вже сказала, я працюю сама. — Вона знову глянула на острів. Скелі височіли над судном. До острова залишалося усього кілька сотень ярдів. Тепер печера здавалася значно більшою, але хвилі розбивалися з обох боків. Вона похитала головою. — Дещо бурхливо.
— Не хвилюйтеся, — мовив Доджсон. — Бачите? Капітан вже готується до переходу. Ми будемо в повній безпеці, щойно пройдемо крізь печеру. А потім… Це має бути дуже захопливо.
Човен крутнувся і трохи занурився в море. Вона схопилася за поручні. Доджсон, який стояв поруч, посміхнувся.
— Розумієте, що я кажу? Захопливо, чи не так? — Він здавався якимось збудженим. Його тіло стало напруженим, він потер руки. — Не турбуйтеся, міс Гардінг, я не дозволю, щоб щось сталося…
Вона не знала, про що він говорить, але перш ніж встигла відповісти, ніс човна знову занурився у воду, здіймаючи бризки, і вона трохи спіткнулася. Доджсон швидко нагнувся — мабуть, щоб утримати її — але щось, здається, пішло не так і він упав їй під ноги, а потім піднявся — і ще одна хвиля перекотилася через них. Вона відчула, як повертається її тіло, скрикнула і схопилася за поручні. Але все відбувалося занадто швидко, світ навколо неї перевернувся і закрутився, вона вдарилася головою об поручні і перекинулася за борт. Перед її очима промайнув корпус човна з облупленою фарбою, потім зелений океан, її різко обпекло холодною водою і вона занурилася в темряву.
Долина
— Все йде надзвичайно добре, — мовив Левін, потираючи руки. — Мушу зазначити, набагато краще, ніж я очікував. Важко бути більш задоволеним.
Він стояв у схованці разом з Торном, Едді, Малкольмом та дітлахами, дивлячись униз. Усередині маленького спостережного будиночка кожен спітнів; полуденне повітря було нерухомим і задушливим. Трав’янистий луг навколо них спорожнів; більшість динозаврів пішли у затінок, під дерева.
Винятком було стадо апатозаврів, які вийшли з-під дерев, щоб іще раз напитися води. Величезні тварини скупчилися навколо води. У тому ж районі, але не так тісно, стояли паразауролофи з високими гребенями; ці дещо менші динозаври розмістилися неподалік від стада апатозаврів.
Торн витер піт з очей і запитав:
— А чому, власне, ти такий задоволений?
— Через те, що ми тут бачимо, — відповів Малкольм. Він глянув на годинник і щось занотував до записника. — Ми отримуємо дані, на які я сподівався. Це дуже цікаво.
Торн позіхнув. На нього напала сонливість через спеку.
— Що тут цікавого? Динозаври просто п’ють.
— Знову п’ють, — виправив його Левін. — Вдруге за годину. Опівдні. Таке споживання рідини вказує на певну стратегію терморегуляції, що її використовують ці великі істоти.
— Ти хочеш сказати, вони п’ють, щоб не перегрітися, — мовив Торн, який ніколи не любив наукового жаргону.
— Так. Саме це вони й роблять. Багато п’ють. Але, на мій погляд, їхнє повернення до річки може мати зовсім інше значення.
— Яке?
— Ну, ну, Доку, — сказав Левін, показуючи рукою. — Подивіться на стада. Подивіться, як вони розташовані в просторі. Ми бачимо те, що ніхто не бачив раніше, або навіть не підозрював щодо динозаврів. Ми бачимо ніщо інше, як міжвидовий симбіоз.
— Справді?
— Так, — відповів Левін. — Апатозаври і паразаври разом. Вчора я теж бачив їх разом. Закладаюся, що вони завжди разом, коли перебувають на відкритій рівнині. Безсумнівно, вам цікаво, чому.
— Авжеж, — сказав Торн.
— Причина в тому, — продовжував Левін, — що апатозаври дуже сильні, але в них слабкий зір, тоді як паразаври менші, але зір в них дуже гострий. Таким чином, ці два види залишаються разом, тому що забезпечують один одному взаємний захист. Так само, як зебри й бабуїни на африканській рівнині. Зебри мають гарний нюх, а бабуїни — хороший зір. Разом вони більш ефективно протистоять хижакам, ніж окремо.