Тому вона нахилилася до трьох чоловіків і прошепотіла:
— Якщо ви не впевнені, то краще не йдіть. Просто почекайте тут. Я не хочу переживати через вас. Я можу зробити це сама. — І рушила до гнізда.
— Ти впевнена?..
— Так. А тепер зберігайте тишу. — Вона рушила до галявини. Малкольм та інші поспішили наздогнати її. Вона відштовхнула вбік пальмове листя і вийшла на відкритий простір. Тиранозаврів не було, а земляні конуси були порожні. З правого боку вона побачила черевик, з якого стирчав шматок м'яса з обірваною шкарпеткою. Це було все, що лишилося від Базелтона.
Із гнізда почувся жалісливий, пронизливий вереск. Гардінг залізла на конус, Малкольм намагався вилізти слідом за нею. Вона побачила там двох маленьких тиранозаврів, які нявчали. Поруч були три величезних яйця. Навколо земля була всіяна слідами.
— Вони взяли одне з яєць, — сказав Малкольм. — Прокляття.
— Тобі не хотілося, щоб щось зруйнувало твою маленьку екосистему.
Малкольм криво посміхнувся.
— Так. Я на це сподівався.
— Дуже погано, — відповіла вона і швидко рушила до краю гнізда.
Вона нахилилася, щоб глянути на дитинчат тиранозавра. Одне з немовлят зіщулилося, втягнувши пухнасту шию, а друге поводилося зовсім по-іншому. Воно не ворухнулося, коли вони підійшли, а лежало, розтягнувшись на боці, й неглибоко дихало. Його очі потьмяніли.
— Це поранене, — сказала вона.
Левін стояв у схованці. Він притиснув навушник до вуха і говорив у мікрофон, що знаходився біля його щоки.
— Мені потрібен опис, — сказав він.
Торн відповів:
— Їх тут двоє, приблизно два фути завдовжки, важать фунтів сорок. Завбільшки з двох маленьких казуарів. Великі очі. Короткі морди. Блідо-коричневий колір. І кільце пуху навколо шиї.
— Вони можуть стояти?
— М-м-м… якщо й можуть, то не дуже добре. Повзають і багато пищать.
— Тоді це немовлята, — сказав Левін, киваючи. — Можливо, їм лише кілька днів. Вони ще ніколи не вилазили з гнізда. Я б радив бути дуже обережним.
— Чому?
— В такому віці,— відповів Левін, — батьки їх надовго не залишатимуть.
Гардінг підсунулася ближче до покаліченого немовляти. Все ще нявкаючи, дитинча намагалося підповзти до неї, незграбно перетягуючи тіло. Одна нога була зігнута під дивним кутом.
— Думаю, ліва нога пошкоджена.
Едді підійшов ближче і став поруч із нею, щоб подивитися.
— Вона зламана?
— Так, можливо, але…
— Гей! — вигукнув Едді. Маля рвонулося вперед і стиснуло щелепами щиколотку його черевика. Він витягнув ногу вбік, тягнучи за собою й дитинча, яке міцно трималося за черевик.
Едді підняв ногу, махав нею вперед-назад, але малюк не хотів відпускати. Він потягнув ще трохи, потім зупинився. Тепер дитинча просто лежало на землі, неглибоко дихаючи, але все тримаючи у своїх щелепах черевик Едді.
— Дідько, — сказав Едді.
— Агресивний хлопчисько, чи не так? — відповіла Сара. — Просто з народження…
Едді подивився вниз на крихітні, гострі як бритва зуби. Вони не пробили шкіру. Дитинча міцно трималося. Він кілька разів штовхнув його голову прикладом гвинтівки, але це не мало жодного ефекту. Маля лежало на землі. Його маленькі очі повільно кліпали, коли воно дивилося вгору на Едді, але щелепи воно не розтискало.
Десь із півночі долинуло ревіння батьків.
— Забираймося звідси, — сказав Малкольм. — Ми побачили те, заради чого прийшли. Тепер потрібно дізнатися, куди пішов Доджсон.
Торн сказав:
— Гадаю, я бачив слід від коліс вгору по стежці. Можливо, вони рушили туди.
— Нам краще глянути.
Вони всі рушили назад до машини.
— Хвилиночку, — сказав Едді, дивлячись на свій черевик. — Що мені робити з цим малюком?
— Застрель його, — сказав Малкольм, озирнувшись.
— Тобто… вбити?
— Едді, в нього зламана нога. Він все одно загине, — сказала Сара.
— Так, але…
Тут озвався Торн:
— Ми поїдемо назад стежкою, Едді, і якщо не знайдемо Доджсона, то повернемося дорогою, що йде по хребту до лабораторії. А потім знову до трейлера.
— Добре, Доку. Я їхатиму за вами. — Едді підняв гвинтівку, крутячи її в руках.
— Роби це негайно, — сказала Сара, залізаючи в «Експлорер». — Ти ж не хочеш тут бути, коли прийдуть його тато з мамою?