Выбрать главу

— Я невдало висловився, сер. Певна річ, мені належало б сказати: «Професор Челленджер, найвидатніший вче­ний сучасності», — погодився я, не сумніваючись у слушності цих слів. Моє визнання відразу ж обернуло зиму на літо.

— Любий мій юний друже, не думайте, що я прискіпуюся, аж ніяк. Але, будучи оточеною хвалькуватими та безмозкими колегами, людина, виявляється, змушена захищатися. Ви знаєте, мій друже, що самоствердження чуже моїй натурі, але мені доводиться відстоювати власні прин­ципи перед бездарними опонентами. А тепер заходьте! Сі­дайте! Що ж привело вас до мене в такий час?

Мені довелося братися за справи вкрай обачно, позаяк я знав, що найменша необережність — і лев знову загарчить. Я розгорнув листа від МакАрдла.

— Чи можу я зачитати вам це, сер? Лист від МакАрдла, мого редактора.

— Певна річ, я його пам’ятаю: не найогидніший представник журналістської братії.

— Принаймні, сер, він напрочуд високо цінує вас і щи­ро вами захоплюється. А коли є потреба, я б сказав, в експертизі найвищого ґатунку, він завжди звертається саме до вас. Ось і зараз я тут власне з такої причини.

— Що ж йому треба? — під впливом лестощів Челленджер надимався, як індик.

Він сів, виваливши лікті на стіл і зчепіривши свої величезні, як у горили, руки. Борода науковця стирчала, а великі сірі напівприкриті очі милостиво лупали на мене. Він був великий у всьому, що б не робив, і його доброзичливість придушувала потужніше за гнів.

— Я прочитаю вам його записку до мене, сер. Ось що він пише:

«Любий Мелоуне, будь ласка, якомога швидше зу­стрінь­тесь із нашим вельмишановним приятелем, професором Челленджером, і попросіть його посприяти в такій справі. Один латвійський джентльмен на ім’я Теодор Немор, кот­рий живе в Вайт-Фраєрз-меншенс, що в Гемпстеді, стверджує, що він нібито винайшов машину з надзвичайними властивостями, здатну дезінтегрувати будь-який мате­ріальний об’єкт, розташований у межах її дії. Під її впливом матерія, складова живої та неживої природи, буцім­то розкладається та повертається в свій молекулярний або атомічний стан. При цьому, спрямувавши процес у зворотний бік, об’єкт можна відновити в первісному ви­гляді. Заява видається дещо безглуздою, і все ж існують незаперечні докази, що для неї існують певні підстави і що цей чоловік і справді натрапив на якесь чудове відкриття.

Немає потреби поширюватися ні про те, яке значення такий винахід матиме у житті людства, ні про надзвичайну важливість цього винаходу в разі застосування його як зброї нового типу. Держава, яка хоча б раз змогла дезінтегрувати таким чином військовий корабель або перетворити батальйон супротивника на купку атомів, стала б володаркою світу. З міркувань соціального та по­літичного характеру належить не гаяти ні хвилини і вник­нути в суть цього винаходу. Маючи намір якнайдорожче продати його, автор прагне популярності, тому зустрітися з ним не буде важко.

Візитівка, що додається, відчинить перед вами двері його обійстя. Я б дуже хотів, аби ви і професор Челлен­джер зустрілися з цим інженером, вивчили його винахід і написали для «ґазетт» зважений звіт про цінність цього відкриття. Сподіваюся сьогодні ввечері почути про результат вашої поїздки.

Р. МакАрдл».

— Такі маю інструкції, професоре, — додав я, складаючи листа. — Дуже сподіваюся, що ви не залишите мене самого та поїдете зі мною, адже де ж мені, сер, із моїми обмеженими здібностями, дати лад такій справі?

— Правильно, Мелоуне! Слушно кажете! — примирливо замуркотів великий чоловік. — Хоча ви жодним чином не позбавлені природного розуму, але я згоден, що проблема, яку ви виклали, вам не до снаги. Цей безцеремонний телефон уже перервав мою вранішню роботу, і тут нічого не вдієш. Між іншим, я працюю зараз над відповіддю тому італійському блазневі Мазотті. Його погляди на розвиток личинок тропічного терміта гідні лише глузування й усілякого презирства. Але з остаточним ви­криттям шахрая можна зачекати і до вечора. Тому, мій юний друже, я до ваших послуг.

Ось як вийшло, що того жовтневого ранку я опинився разом із професором у вагоні підземки, що мчав нас тунелем на північ Лондона. Я й не підозрював тоді, що стою на порозі однієї з найдивовижніших пригод у моєму багатому на події житті.

Їдучи з Енмор-Ґарденсу, я по телефону (якому тільки-но дісталося на горіхи) заздалегідь дізнався, що винахідник удома, і попередив його про наші відвідини. Він меш­кав у комфортабельних апартаментах в Гемпстеді. Коли ми при­їхали, господар добрих півгодини протримав нас у прий­маль­ні. Весь цей час він жваво гомонів із групою відвідувачів. По їхніх голосах можна було второпати, що це росіяни.