Я мигцем зиркнув на них через напівпрочинені двері, коли вони нарешті стали прощатися з господарем у холі, й у мене відразу ж склалося про них враження як про заможних та інтелігентних людей — у блискучих циліндрах, у плащах із астраханськими комірами вони мали вигляд процвітаючих буржуа, якого так люблять прибирати успішні комуністи.
Вхідні двері зачинилися за ними, і вже наступної миті Теодор Немор увійшов до кімнати. Я й досі бачу, як він стоїть у сонячному світлі, потираючи довгі тонкі руки, з широкою посмішкою, що застигла на неприємному обличчі, і розглядає нас хитрими жовтими очиськами.
Це був низенький гладун. У тілі чоловіка відчувалося якесь невловиме каліцтво, хоча і важко було визначити, в чому саме воно полягає. Його цілком можна було назвати горбанем без горба. Велике безвольне обличчя було схоже на недороблену галушку, точно такого ж кольору та консистенції, а прищі та бородавки, що прикрашали обличчя, загрозливо виступали на його мертвотно-блідій шкірі. Очі були, як у кота, і по-котячому стирчали рідкі довгі колючі вуса над неохайним заслиненим ротом. Усе в його обличчі здавалося гидким і мерзенним, поки справа не доходила до рудих брів. Над ними розташовувалося таке чудове чоло, яке мені не часто доводилося бачити раніше. Навіть капелюх Челленджера, гадаю, міг би пасувати цій величній голові. Щодо нижньої частини обличчя Теодора Немора: він міг належати до підлих, підступних змовників, натомість горішня вказувала на те, що його можна віднести до великих мислителів і філософів цього світу.
— Отже, джентльмени, — озвався він оксамитовим голосом, в якому відчувався легкий іноземний акцент, — ви приїхали, наскільки я втямив із нашої короткої бесіди телефоном, аби ближче ознайомитися з дезінтеґратором Немора? Правильно?
— Саме так.
— Чи можу я поцікавитися: ви репрезентуєте британський уряд?
— Аж ніяк. Я — кореспондент «Дейлі ґазетт», а це — професор Челленджер.
— О, знамените ім’я, я б сказав — ім’я європейського рівня, — посмішка улесливої люб’язності оголила жовті ікла. — Так-так. Я лише хотів сказати, що британський уряд уже втратив свій шанс. Що ще він втратив, можливо, з’ясується пізніше. Цілком імовірно, що він згубив усю імперію. Авжеж, джентльмени, я готовий був продати свій винахід першому уряду, який запропонував би мені за нього відповідну ціну. Й якщо зараз дезінтеґратор потрапив у руки тих, кого ви, ймовірно, не толеруєте, то звинувачувати вам залишається винятково себе.
— То ви вже продали свій винахід?
— Атож, за ціною, визначеною мною особисто.
— Ви вважаєте, що його покупець стане монополістом?
— Без сумніву.
— Але його секрет інші знають так само добре, як і ви.
— Та що ви, сер, — господар торкнувся свого величезного чола, — ось сейф, де надійно замкнена моя таємниця. Цей сейф набагато міцніший за сталевий і захищений чимось серйознішим, ніж замок із шифром. Хтось може знати один аспект мого відкриття, а хтось — інший. Але ніхто в світі, крім мене, не знає всього загалом.
— Мені здається, що ви забуваєте про тих джентльменів, котрим його вже продали.
— Ні, сер, я не настільки дурний, аби передати свої знання будь-кому, поки не отримаю свої гроші. Позаяк вони купують винахід у мене, то нехай забирають і цей сейф, — він знову торкнувся свого чола, — з усім його вмістом, куди забажають. Мої зобов’язання в цій угоді, таким чином, будуть виконані сумлінно та неухильно. А після цього почнеться нова історія людства.
Чоловік потер руки, і нерухома посмішка на його обличчі спотворилася, перейшовши в хижий оскал.
— Ви, звісно, даруйте мені, сер, — загуркотів Челленджер, котрий дотепер сидів, наче води в рот набрав, але його виразне обличчя виявляло при цьому явне несхвалення слів і поведінки Теодора Немора. — Однак до того, як обговорювати саму проблему, нам би хотілося переконатися, що предмет для обговорення взагалі існує, позаяк маємо вагомі підстави в цьому сумніватися. Ще не забувся нещодавній випадок, коли один італієць претендував на створення міни з дистанційним керуванням, але попереднє ознайомлення із суттю винаходу показало, що він усього лише останній шахрай. І ця історія може повторитися. Розумієте, сер, я дуже дбаю про свою репутацію вченого, репутацію, яку ви люб’язно назвали європейською, хоча схильний думати, що моє ім’я відоме і в Америці. Обережність — необхідний атрибут науки, і вам доведеться надати нам докази, щоб ми могли поставитися до ваших вимог серйозно.