— Не забувайте, будь ласка, — сердито відрубав той, — що в Лондоні на мене чекає велика група студентів, котрі залишені на піклування мого вельми безглуздого асистента. У мене дещо інше становище, ніж у вас, професоре Челленджер, бо, наскільки я знаю, вам ніхто і ніколи не доручав такої відповідальної роботи, як навчання молоді.
— Не заперечую, — погодився Челленджер. — Навіщо завантажувати дрібницями розум, здатний на творчі пошуки вищого ґатунку? Вважаю це блюзнірством! Ось чому я завжди рішуче відмовляюся від таких пропозицій.
— Від яких? — з уїдливою усмішкою поцікавився Саммерлі.
Але тут лорд Джон поквапився змінити тему розмови на іншу.
— Маю вам сказати, — почав він, — що вважаю справжньою ганьбою повертатися до Лондона, не ознайомившись як слід із цією країною.
— А мені забракне духу переступити поріг редакції і з’явитися на очі нашому старому МакАрдлу, — вставив я. (Ви не будете сердитись, сер?) — Він мені не пробачить, якщо я знехтую таким матеріалом. Але мені здається, що ці суперечки недоречні: адже ми при всьому бажанні не можемо спуститися вниз.
— Примітивний здоровий глузд якоюсь мірою відшкодовує нашому юному приятелю вади розумового розвитку, — заявив Челленджер. — Нам, певна річ, немає ніякого діла до його мерзенних професійних інтересів, але що правда, то правда: ми не можемо спуститися вниз, отже, нічого даремно витрачати сили на безглузді суперечки.
— А на мою думку, все, що ви задумали, також є безглуздою тратою сил, — пробурчав Саммерлі, не виймаючи люльки з рота. — Дозвольте вам нагадати, що ми приїхали сюди з цілком певною метою, поставленою перед нами науковими зборами Лондонського Зоологічного інституту. Ця мета — перевірити ствердження професора Челленджера. Змушений визнати, що ми вже цілком можемо підтвердити їхню правильність. Отже, наша місія скінчилася. Що ж до детального вивчення плато та його мешканців, то таке величезне завдання буде до снаги лише великий, спеціально спорядженій експедиції. Якщо ми візьмемося за це самі, то хто ж довезе до Англії здобуту нами інформацію, яка слугуватиме цінним внеском у науку? Професор Челленджер винайшов спосіб піднятися на це неприступне на вигляд плато. Попрохаємо ж його ще раз вдатися до притаманної йому винахідливості та повернути нас у той світ, з якого ми прибули.
Аргументи Саммерлі здалися мені напрочуд розумними. Навіть Челленджер задумався, збагнувши, що йому не вдасться осоромити своїх ворогів, якщо підтвердження його рації не дійде до тих, хто в ній сумнівався.
— Проблема спуску з плато здається нерозв’язною хіба на перший погляд, — зауважив він, — але не сумніваюся, що людський інтелект знайде вихід і з цього становища. Шановний колега, мабуть, має рацію: нам не варто затягувати своє перебування в Країні Мейпла Вайта, час подумати і про те, як повернутися додому. Однак я рішуче відмовляюся покинути плато доти, доки ми не обстежимо його і не складемо хоч якісь мапи.
Професор Саммерлі нетерпляче пирхнув.
— У нас пішло вже цілих два дні на розвідку, — мовив він, — і це майже нічого не дало. Ми, як і раніше, не маємо жодного уявлення про топографію плато. З’ясувалося лише одне: Країна Мейпла Вайта вкрита густими лісами. Але ж на докладніше обстеження знадобляться місяці! Інша річ, якщо б тут була якась височина. Однак плато має ухил до центру, отже, скільки б ми не просувалися вглиб, його загальний вигляд все одно перед нами не відкриється.
І тут на мене найшло натхнення. Я випадково зупинився поглядом на величезному вузлуватому дереві гінкго, що простягає над нами свої могутні гілки. Судячи з його потужного стовбуру, воно мало б бути вищим за інші дерева. Якщо плато справді підіймається по краях, то чому б цьому гігантові не стати для нас спостережною вишкою для огляду всієї Країни Мейпла Вайта? Я ще в хлоп’ячі роки славився своїм умінням лазити по деревах. Мої супутники краще за мене деруться по скелях, але тут їм мене не наздогнати. Тільки б поставити ногу на нижню гілку, а все інше — дрібниці, доберуся і до вершини!
Мою ідею сприйняли захоплено.
— Наш юний приятель здатен проробляти акробатичні викрутаси, немислимі для людей із масивнішою і водночас більш представницькою статурою, — заявив Челленджер, і його щоки напнулися двома рум’яними яблучками. — Я таке рішення вітаю.
— Юначе, та ви просто геній! — вигукнув лорд Джон, ляснувши мене по спині. — Не розумію, як це нам раніше не спало на гадку! До заходу сонця залишилася якась година, але ви ще встигнете накидати план місцевості, хоча б приблизний. Лізьте туди прямо з нотатником. Зараз ми поставимо під дерево три ящики, один на один, і я вже якось вас підсаджу.