— Більше від мене нічого не треба?
— Ні-ні, зачекайте! Я хочу звернутися до нього з листом. Якщо дозволите написати його тут і скористатися вашою адресою, це додасть солідності моєму посланню.
— Тоді Челленджер негайно припреться сюди зі скандалом і переламає нам усі меблі.
— Ні, що ви! Листа я вам покажу. Запевняю, там не буде нічого образливого.
— Ну що ж, сідайте за мій стіл. Папір знайдете ось тут. І перш ніж відсилати послання, дайте його мені на цензуру.
Мені довелося добряче попітніти, але врешті-решт результати вийшли непогані. Пишаючись своїм твором, я прочитав його вголос скептично налаштованому бактеріологу:
— «Вельмишановний професоре Челленджер! Будучи скромним натуралістом, я з глибоким інтересом стежив за тими постулатами, які Ви висловлювали з приводу протиріч між теоріями Дарвіна та Вайсмана. Нещодавно мені випала нагода освіжити в пам’яті Ваш...»
— Безсовісний брехун! — пробурмотів Генрі Тарп.
— «...Ваш блискучий виступ на Віденському конґресі. Цю вкрай чітку за викладеними в ній думками доповідь слід вважати останнім словом науки в галузі природознавства. Однак там сказано ось що: «Я категорично заперечую проти неприйнятного та наддогматичного твердження, ніби кожен окремий індивід є мікрокосмом, що має історично сформовану будову організму, яка виробляється поступово, впродовж багатьох поколінь». Чи не вважаєте Ви за потрібне в зв’язку з останніми дослідженнями в цій царині внести деякі правки в свою точку зору? Чи немає в ній якоїсь натяжки? Будьте ласкаві прийняти мене, позаяк мені вкрай важливо вирішити це питання, а деякі думки, що виникли у мене, можна розвинути лише в особистій бесіді. З Вашого дозволу, буду мати честь відвідати Вас післязавтра (в середу) об одинадцятій годині ранку. Залишаюся, сер, Вашим покірним слугою, котрий Вас дуже поважає,
Едвард Д. Мелоун».
— Ну, як? — переможно спитав я.
— Що ж, якщо ваша совість не протестує...
— Вона мені ніколи не зраджувала.
— А що ви наміряєтесь робити далі?
— Піду до нього. Мені б тільки пробратися до його кабінету, а там допетраю, як діяти. Можливо, навіть доведеться щиросердно в усьому покаятися. Якщо в ньому є спортивна жилка, я йому лише вгоджу цим.
— Вгодите? Стережіться, щоб він сам не вгодив у вас чимось важким. Раджу одягти кольчугу або американський футбольний костюм. Ну, бувайте здорові. Відповідь буде чекати вас тут у середу вранці, якщо лише він схоче відповісти. Це лютий, небезпечний звір, предмет загальної неприязні та посміховисько для студентів, оскільки вони не бояться його дражнити. Для вас, мабуть, було б краще, якби ви ніколи про нього не чули.
Розділ 3. Це цілком неможлива людина
Застереженням чи сподіванням мого приятеля справдитися не довелося. Коли я зайшов до нього в середу, мене чекав лист із кенсинґтонським штемпелем. Адреса була надряпана почерком, схожим на колючий дріт.
Зміст листа був наступний:
«Енмор-парк, Кенсинґтон.
Сер! Я одержав Вашого листа, в якому Ви запевняєте мене, що підтримуєте мою точку зору, яка, втім, не потребує нічиєї підтримки. Згадуючи мою теорію з приводу дарвінізму, Ви взяли на себе сміливість вжити слово «припущення». Вважаю за необхідне зазначити, що в цьому контексті воно є до певної міри образливим. Утім, зміст Вашого листа переконує мене, що Вас можна звинуватити швидше в невігластві та безтактності, ніж у якихось лихих намірах, а тому це минеться Вам безкарно. Ви цитуєте вихоплену з моєї доповіді фразу і, мабуть, не зовсім тямите її. Мені здавалося, що сенс цієї фрази може залишитися незрозумілим лише для істоти, що стоїть на найнижчому щаблі розвитку, але якщо вона справді вимагає додаткового тлумачення, то я згоден прийняти Вас у вказаний Вами час, хоча всілякі відвідини й усілякі відвідувачі мені вкрай неприємні. Що ж стосується «деяких правок» до моєї теорії, то хочу заявити, що, висловивши в притомному стані свої погляди, я не маю звички їх міняти. Коли Ви прийдете, то будьте люб’язні показати конверт від цього листа моєму слузі Остіну, бо в його обов’язки входить захищати мене від нав’язливих негідників, котрі називають себе репортерами.
З повагою,
Джордж Едвард Челленджер».
Такою була отримана мною відповідь і я прочитав її вголос Генрі Тарпу, котрий навмисне прийшов раніше до редакції, щоб дізнатися про результати моєї сміливої спроби. Тарп обмежився лише таким зауваженням: