За дві години ми самі й усі наші манатки опинилися вже біля підніжжя гірської гряди. Спуск пройшов щасливо, якщо не брати до уваги вовтузіння з речами Челленджера. Залишивши всю поклажу на місці, ми вирушили без нічого до стоянки Замбо. Яким же було наше здивування, коли при світлі ранньої зорі перед нами відкрилася рівнина, на якій палало не одне багаття, а щонайменше десять! Рятувальна експедиція все ж прибула. Вона складалася з двадцяти індіанців з Амазонки, котрі доправили сюди жердини, линви й усе, що було треба для перекидання моста через прірву. Ну, тепер у нас не буде жодних труднощів із доправлянням багажу до берегів Амазонки, куди ми вирушимо завтра вранці!
На цьому, вдячний долі, закінчую свою розповідь. Наші очі не переставали дивуватися дивам, душі очистилися, загартовані важкими випробуваннями. Всі ми, кожен на свій лад, стали кращими та серйознішими.
Можливо, що в Парі нам доведеться зробити зупинку, адже треба обзавестися всім необхідним для подальшої подорожі. У такому разі цей лист випередить мене на один трансатлантичний рейс. Якщо ж ми відразу вирушимо в дорогу, то він буде в Лондоні одночасно з нами. Так чи інакше, мій любий пане МакАрдл, сподіваюся небавом потиснути вашу руку.
Розділ 16. «На вулицю! На вулицю!»
Вважаю своїм обов’язком висловити глибоку вдячність усім нашим друзям із Амазонки, котрі так радо нас прийняли та проявили до нас стільки уваги. Особливої подяки заслуговує сеньйор Пеналоса й інші посадові особи бразильського уряду, чия допомога забезпечила нам повернення додому, а також сеньйор Перейра з Пари, котрий завбачливо приготував для нас відповідний одяг, то ж тепер нам не соромно буде з’явитися в цивілізованому світі. На жаль, ми недостатньо відплатили нашим добродіям за їхню гостинність. Але що вдієш! Користаюся з нагоди запевнити тих, хто вирішить податися нашими слідами в Країну Мейпла Вайта, що це буде лише даремна витрата часу та грошей. У своїх оповідках ми змінили всі назви, й, як ретельно ви не вивчали б звіти експедиції, все одно вам не вдасться навіть близько підійти до тих місць.
Ми думали, що посилений інтерес до нас у Південній Америці має суто місцевий характер, але хто б міг припустити, яку сенсацію справлять в Європі перші туманні чутки про наші пригоди! Виявляється, нами цікавився не лише вчений світ, а й широка публіка, хоча ми дізналися про це пізніше.
Коли «Іберія» була вже за п’ятдесят миль від Саутгемптона, бездротовий телеграф став передавати нам депешу за депешею від різних газет та агенцій, які пропонували колосальні гонорари хоча б за найкоротше повідомлення про результати експедиції. Однак обов’язок наказував нам передусім відзвітувати перед Зоологічним інститутом, який доручив нам провести розслідування, і, порадившись між собою, ми відмовилися давати будь-яку інформацію в пресу. Саутгемптон аж кишів репортерами, але вони нічого від нас не дізналися, і тому легко собі уявити, з якою цікавістю публіка чекала зборів, призначених на вечір 7 листопада.
Зала Зоологічного інституту (та сама, де створили слідчу комісію) була визнана недостатньо місткою, і засідання довелося перенести до Квінз-холу на Ріджент-стрит. Тепер уже ніхто не сумнівається, що якби організатори орендували навіть Альберт-хол, то й він не вмістив би всіх охочих.
Знаменні збори були призначені на другий вечір після нашого прибуття до Лондону. Передбачалося, що перший день піде у нас на особисті справи. Про свої я наразі промовчу. Мине час, і, можливо, мені буде легше думати і навіть балакати про все це. На початку своєї оповідки я розкрив читачеві, які сили спонукали мене до дій. Тепер, мабуть, варто сказати, чим усе це скінчилося. Але настане ще час, коли я скажу собі, що шкодувати немає про що. Ті сили штовхнули мене на цей шлях, і з їхньої волі я пізнав ціну справжніх пригод.
А тепер перейду до останньої події, що завершила нашу епопею. Коли я ламав собі голову, як би краще її описати, погляд мій упав на число «Дейлі ґазетт» за 8 листопада, в якій було надруковано докладний звіт про збори в Зоологічному інституті, написаний моїм приятелем і колегою Макдоною. Подам його тут повністю, починаючи із заголовку, адже все одно нічого кращого не вигадаєш. Наша «Дейлі» пишається тим, що в експедиції брав участь її власний кореспондент, тому приділила особливо багато місця подіям у Зоологічному інституті, але інші великі газети також не оминули їх.