Нагадавши зборам, яким чином виникла ідея про відправку експедиції, оратор віддав належне професору Челленджеру та вибачився за колишню недовіру до його слів, тепер повністю підтверджених. Потім він накидав у загальних рисах маршрут подорожі, ретельно уникаючи будь-яких вказівок, які могли б послужити довідкою про географічне розташування цього надзвичайного плато. Потім професор Саммерлі описав кількома словами перехід від берегів Амазонки до гірської гряди і буквально вразив слухачів розповіддю про багаторазові спроби експедиції піднятися на плато, що обійшлися їм врешті-решт ціною життя двох відданих провідників-метисів. (Цим несподіваним тлумаченням подій ми були зобов’язані Саммерлі, котрий хотів уникнути деяких делікатних питань.)
Піднявшись зі своїми слухачами на вершину гірської гряди та змусивши їх відчути, що означав для чотирьох мандрівників обвал мосту — єдиного їхнього зв’язку із зовнішнім світом, професор приступив до опису жахів і принад цієї надзвичайної країни. Про свої пригоди він подейкував мало, але намагався всіляко підкреслити, який багатющий внесок у науку зробила експедиція, ведучи спостереження за представниками тваринного та рослинного світів плато. Світ комах там особливо багатий — твердокрилі та лускокрилі, й упродовж кількох тижнів експедиції вдалося визначити сорок шість видів першої родини та дев’яносто чотири — другої. Але, як і слід було очікувати, публіка цікавилася головним чином великими тваринами, особливо тими, які вважаються давно вимерлими. Професор подав довгий перелік таких доісторичних чудовиськ, запевнивши своїх слухачів, що цей список може бути значно поповнений після ретельного вивчення плато. Йому та його супутникам вдалося бачити на власні очі, правда, здебільшого здалеку, принаймні з десяток тварин, досі невідомих науці. Згодом вони, безумовно, будуть належним чином вивчені та класифіковані. Як приклад, професор назвав темно-пурпурову змію завдовжки п’ятдесят один фут, якусь білу істоту, цілком імовірно, ссавця, який випромінює в темряві фосфоричне світло, і величезного чорного метелика, укуси якого, за словами індіанців, отруйні.
Крім цілком нових видів живих істот, плато рясніє й відомими науці доісторичними тваринами; деяких із них варто віднести до раннього юрського періоду. Тут був названий велетенський стегозавр, що трапився один раз пану Мелоуну біля водопою на озері. Такий самий звір був замальований в альбомі американського художника, котрий проник у цей невідомий світ ще до цієї експедиції. Професор Саммерлі описав також ігуанодона та птеродактиля — перших двох чудовиськ, які зустрілися їм на плато, і змусив слухачів затамувати подих, розповівши про найстрашніших хижаків, які населяли цей світ, динозаврів, які не раз переслідували то одного, то іншого члена експедиції. Далі професор детально розповів про величезну люту птаху фороракос і про велетенських лосів, які все ще зустрічаються на плоскогір’ях тієї країни.
Але захват аудиторії досяг найвищої напруги, коли професор повідав їй таємниці центрального озера. Слухаючи спокійну промову цього авторитетного вченого, хотілося вщипнути себе, щоб переконатися, що це не сон, що ти справді чуєш про триокого рибоподібного ящера і гігантських водяних зміїв, які мешкають у цих загадкових глибинах.
Відтак він перейшов до опису тубільців і племені людиноподібних мавп, які, мабуть, стали результатом еволюції яванського пітекантропа, отже, більше, ніж будь-який інший вид тваринного світу, наближаються до гіпотетичної суті, відомій як «відсутня ланка між мавпою та людиною».
Нарешті, професор звеселив аудиторію, описавши дотепний, але надзвичайно небезпечний повітроплавний апарат — винахід професора Челленджера, і на закінчення своєї надзвичайно цікавої доповіді розповів, яким чином експедиції вдалося повернутися в цивілізований світ.
Передбачалося, що на цьому засідання й закінчиться і що запропонована професором Серґіусом із Університету Упсали резолюція з висловленням подяки членам слідчої комісії буде належним чином проголосована й ухвалена. Однак подальші події розвивалися зовсім не так, як очікувалося. Із самого початку зборів вороже налаштована частина публіки іноді нагадувала про себе, але тільки професор Саммерлі скінчив свою доповідь, доктор Джеймс Іллінґворт з Единбурґа піднявся з місця і звернувся до голови із запитанням: чи не варто до голосування резолюції обговорити поправку до неї?
Голова. Авжеж, сер, якщо така є.