— Багато хто з присутніх, імовірно, пам’ятають, — почав професор Челленджер, — що такі ж непристойні сцени виникли і на перших наших зборах. Того разу головним моїм кривдником був професор Саммерлі, і, хоча тепер він виправився і покаявся в гріхах, все ж цей інцидент не можна забути. Сьогодні мені довелося почути ще образливіші випади з боку особи, котра тільки-но покинула сцену. Я з величезними зусиллями змушую себе зійти до інтелектуального рівня цієї персони, але це треба зробити, щоб усунути сумніви, які, можливо, ще збереглися у декого з тут присутніх. (Сміх, галас, вигуки із задніх рядів.)
Професор Саммерлі виступав тут як голова слідчої комісії, але навряд чи потрібно нагадувати вам, що справжнім натхненником усієї справи був я і що наша поїздка увінчалася успіхом головним чином завдяки мені. Я довів цих трьох джентльменів до потрібного місця і, як ви вже чули, переконав їх у слушності моїх тверджень. Ми не розраховували, що наші спільні висновки будуть оскаржувати з таким же невіглаством і завзятістю. Але, навчений гірким досвідом, я озброївся цього разу певними доказами, які зможуть переконати будь-яку притомну людину. Професор Саммерлі вже казав тут, що наші фотокамери побували в лапах людиномавп, які розгромили весь наш табір, і що більшість негативів загинуло. (Гомін, регіт, із задніх лав хтось верещить: «Розкажіть це вашій бабусі!») До речі, про людиномавп. Не можу не зазначити, що звуки, які долинають зараз до мого слуху, досить нагадують мені наші зустрічі з цими цікавими істотами. (Сміх.)
Незважаючи на те, що багато цінних негативів були знищені, все ж кілька світлин у нас залишилося і по них можна уявити умови життя на плато. Чи є у когось із присутніх сумніви в їхній справжності?(Чийсь голос: «Так! Є!» Загальне хвилювання закінчується тим, що кількох людей виводять із зали.) Негативи запропоновані увазі експертів. Які ж іще докази може надати комісія? Їй довелося втікати з плато, і тому вона не могла обтяжувати себе якимось вантажем, але професорові Саммерлі вдалося врятувати свою колекцію метеликів і жуків, а в ній є багато нових різновидів. Хіба цього не досить? (Кілька голосів: «Ні! Ні!») Хто сказав «ні»?
Доктор Іллінґворт (підводячись з місця). Ми вважаємо, що колекцію можна було зібрати де завгодно, не обов’язково на вашому доісторичному плато. (Оплески.)
Професор Челленджер. Без сумніву, сер, слово такого великого вченого, як ви, для нас закон. Однак облишимо світлини й ентомологічну колекцію та перейдімо до питань, які ніколи і ніхто не висвітлював. У нас, наприклад, є абсолютно точна інформація про птеродактилів. Спосіб життя цих тварин... (Вигуки: «Дурниці!» Галас у залі.) Я кажу, що спосіб життя цих тварин стане вам тепер цілком зрозумілий. У моїй течці лежить рисунок, зроблений із натури, на підставі якого...
Доктор Іллінґворт. Рисунки нас ні в чому не переконають!
Професор Челленджер. Ви хотіли б бачити саму натуру?
Доктор Іллінґворт. Безумовно!
Професор Челленджер. І тоді повірите мені?
Доктор Іллінґворт (зі сміхом). Тоді? Ще б пак!
І тут ми підійшли до найбільш хвилюючого та драматичного епізоду вечора — епізоду, ефект від якого назавжди залишиться неперевершеним. Професор Челленджер підняв руку, наш колега пан Е. Д. Мелоун негайно ж піднявся з місця та попрямував у глиб сцени. За хвилину він знову з’явився в супроводі гігантського на зріст негра. Вони удвох несли велику квадратну скриню, мабуть, дуже важку. Скриню поставили біля ніг професора. Публіка завмерла, напружено стежачи за тим, що відбувається. Професор Челленджер зняв висувне віко зі скрині, зазирнув усередину, клацнув кілька разів пальцями, сказав солодким голосом (в журналістській ложі було чудово чутно його слова): «Ну, виходь, маля, виходь!» Почулась якась метушня, дряпання, і тут же слідом за цим неймовірно страшна, огидна істота вилізла зі скрині і сіла на її краю. Навіть несподіване падіння герцога Даргемського в оркестрову яму не відволікло увагу враженої публіки. Хижа голова цього чудовиська з маленькими, палаючими, немов вуглинки, очима мимоволі змусила згадати страшні химери, які могли зародитися лише в уяві середньовічних художників. Його напіввідкритий довгий дзьоб був обсаджений двома рядами гострих зубів. Кирпаті плечі ховалися в складках якогось брудно-сірого шалику. Коротко кажучи, це був той самий чорт, яким нас лякали в дитинстві.