«14-біс, Енмор-Ґарденс, Кенсинґтон.
Сер! У мене виникла потреба скористатися послугами фахівця з артезіанського буріння. Не буду приховувати від вас, що моя думка про так званих професіоналів загалом невисока, й я був переконаний, що людина з добре розвиненими мізками, як я, наприклад, може ширше та глибше вникати в справу, ніж той, хто обрав вузьку спеціалізацію (що, на жаль, дуже часто називають професією) і тому має доволі обмежений світогляд. Проте я схильний ризикнути, вдавшись до ваших послуг. Переглядаючи список авторитетних фахівців із артезіанського буріння, я помітив певну дивину... мало не написав безглуздя. Ваше ім’я привернуло мою увагу, я порозпитував і дізнався, що мій юний товариш пан Едвард Мелоун вас знає.
Тому пишу вам і заявляю, що буду радий поспілкуватися з вами, й якщо ви відповідатимете моїм вимогам (а вони чималі), я буду схильний передати в ваші руки надзвичайно важливу справу. Нічого більше зараз повідомити не можу, адже справа суто конфіденційна і викласти деталі можна лише при особистій зустрічі. Тому прошу негайно облишити всі свої справи, якщо у вас такі є, і прийти за вищевказаною адресою наступної п’ятниці о 10.30 ранку. Біля дверей знайдете скребок для очищення бруду з підошов і циновку, бо пані Челленджер любить охайних.
Залишаюся, сер, як і раніше,
Джордж Едвард Челленджер».
Цього листа я передав своєму старшому клерку для відповіді, і той повідомив професору, що пан Пірлесс Джонс схильний прийняти його пропозицію. Це був звичайний ввічливий офіційний лист, що починався з трафаретного виразу:
«Вашого листа від (без дати) отримали».
На це була така відповідь професора, що нагадувала огорожу з колючого дроту:
«Сер! Я помітив, що ви обурилися тим, що в моєму листі не була вказана дата. Чи смію я звернути вашу увагу на той факт, що, як вияв певної компенсації за жахливі податки, наш уряд має звичку ставити маленьку круглу позначку або штамп на зовнішньому боці конверта, який має саме потрібну вам дату відправлення. У разі відсутності або нерозбірливості цього штампу вам варто звертатися до сприяння авторитетних осіб поштового департаменту. Проте пропоную краще спрямувати свої зауваження на обставини тієї справи, про яку хочу з вами порадитися, замість того, щоб аналізувати форму і стиль моїх листів».
Я усвідомив, що маю справу з божевільним, і вважав за краще, перш ніж вдаватися до якихось кроків, піти до мого приятеля Мелоуна, котрого я знав ще з тих часів, коли ми обоє грали в регбі в Річмонді.
Він був все той же безжурний ірландець і гомерично реготав із мого першого контакту з Челенджером.
— Нічого, нічого, мій хлопчику, — заявив він. — Після п’ятихвилинної бесіди з ним вам здасться, що з вас живцем здерли шкіру. Йому нічого не вартує витерти об людину ноги.
— І з якого ж дива з ним усі панькаються?
— Ніхто з ним не панькається. Якщо зібрати всі прокльони, скандали та поліційні рапорти...
— Рапорти?
— Атож, хай йому грець, він нітрохи не задумається спустити вас зі сходів, якщо ви йому не сподобаєтеся. Це первісна печерна людина в костюмі. Я собі уявляю його з ломакою в одній руці і кремінною сокирою в другій. Буває, що люди родяться не в тому столітті, а він запізнився десь років на тисячу. Це тип раннього неоліту або щось близьке.
— І він професор?
— У тому-то й річ. Це наймогутніший розум Європи, що має неймовірну силу, яка втілює всі його задуми в реальність. Навколишні роблять все від них залежне, щоб нейтралізувати цього вченого, колеги відчайдушно ненавидять його, але з таким самим успіхом кілька жалюгідних траулерів зможуть стримати трансатлантичного велетня. Він просто їх не помічає і крокує своєю дорогою.
— Авжеж, — сказав я, — одне я з’ясував: не бажаю мати з ним нічого спільного. І відмовлюся від його пропозиції.
— Навпаки. Ви приймете її повністю та беззастережно. Майте на увазі — у повному обсязі, інакше потім дуже пошкодуєте.
— Чому б це?
— Гаразд, я вам поясню. Передусім, не сприймайте всерйоз усе, що я вам нагородив про друзяку Челленджера. Кожен, хто з ним зійдеться ближче, починають його любити. Насправді старий ведмідь зовсім не такий страшний. Я, наприклад, пригадую, як він тягнув на спині немовля індіанця, що захворіло на чуму, тягнув сотні миль до річки Мадейра. У будь-якому разі він щирий і ніколи не заподіє вам лиха, якщо ви будете з ним чесні.