Наступної миті я опинився перед власником будинку. Мій приятель Мелоун описав його краще у своєму «Загубленому світі», ніж це можу зробити я, тому описувати його докладно не стану. За столом із червоного дерева сидів дуже кремезний чоловік із чорною бородою лопатою і сірими великими очима, напівприкритими густими віями. Величезна голова була відкинута назад, а борода стирчала вперед. На обличчі професора застиг вираз нетерпимості, роздратування та німого запитання: «І якого дідька вам тут треба?»
Я поклав на стіл свою візитівку.
— Ага, — сказав учений, узяв її і відклав, наче від неї тхнуло. — Авжеж. Звісно. Ви — так званий фахівець пан Джонс. Пан Пірлесс Джонс. Можете подякувати своєму хрещеному батьку, пане Джонс, бо саме це ваше дивне ім’я і привернуло мою увагу.
— Я прийшов сюди, професоре Челленджер, для ділової розмови, а не для обсмоктування мого імені, — відрубав я з гідністю.
— Отакої, то любите ображатися, пане Джонс! Ваші нерви натягнуті, як струни. Нам доведеться дуже обережно мати з вами справи, пане Джонс. Прошу, сідайте і не гарячкуйте. Я читав вашу брошуру про меліорацію Синайського півострова. Ви її самі написали?
— Звичайно, сер. Вона ж підписана моїм ім’ям.
— Саме так. Еге ж. Втім, це не завжди збігається, чи не так? Однак я готовий прийняти це на віру. Ця брошура має певні переваги. Серед загальної вбогості й обмеженості тверджень іноді миготить щось схоже на здоровий глузд. Тут і там розкидані крихти думок. Ви одружені?
— Ні, сер, я парубок.
— Тоді є шанси, що ви зумієте зберегти таємницю.
— Якщо я обіцяю щось зберегти в таємниці, то тримаю слово.
— Атож. Мій юний приятель Мелоун, — учений промовляв так, наче Едвардові було десять років, — хорошої думки про вас. Він каже, що вам можна вірити. Довіра для мене дуже важлива, адже сьогодні я приступаю до одного з найбільших дослідів, можу навіть сказати, найбільшого експерименту в світовій історії. Й пропоную вам узяти в ньому участь.
— Буду вважати за честь.
— Авжеж, це справді велика честь. Мушу додати, що я не поділився б своєю роботою ні з ким, якби вона не мала такого велетенського розмаху і не вимагала такої кількості відповідних технічних засобів. А тепер, пане Джонс, заручившись вашою обіцянкою не плескати язиком, ми підходимо до суті справи. Річ у тім, що Земля, на поверхні якої ми живемо, сама по собі — живий організм, що має, як я вважаю, кровоносну систему, дихальні шляхи та власну нервову систему.
Ясно, що в нього не всі вдома.
— Бачу, що ваш мозок, — продовжував він, — не пристосований до охоплення такої ідеї. Але поступово він її переварить. Ви не помічали, як степ чи вереск нагадують вовну гігантської тварини? Така ж аналогія існує і в усіх царинах природи. Відтак ви помітите періодичне опускання та підіймання суходолу, що нагадує повільне дихання тварини. Нарешті, ви помітите, як природа хвилюється та чухається, що для нашого ліліпутського стану сприймається як землетруси та конвульсії.
— А вулкани? — спитав я.
— Та... Вони відповідають тепловим точкам нашого тіла.
У мене аж у голові запаморочилося, і я гарячково шукав, чим би заперечити цю жахливу гіпотезу.
— Температура! — вигукнув я. — Хіба не встановлено, що вона підвищується в міру заглиблення в Землю і що центр Землі — розплавлена рідка маса.
Він відкинув і це моє заперечення.
— Вам, можливо, відомо, сер, оскільки початкові школи зараз дають освіту на належному рівні, що Земля сплющена на полюсах. Це означає, що полюси розташовані до центру ближче, ніж будь-який інший пункт поверхні, і, здавалося, мали б бути більше схильні до впливу тепла, про який ви торочите. Але ж ви не станете заперечувати, що температура на полюсах трохи нижча за тропічну.
— Ваша ідея настільки нова та несподівана...
— Певна річ, нова. Привілей справжнього мислителя й полягає в просуванні ідей, які через свою новизну часто вороже сприймаються сірою масою. Ну, сер, що це таке?
Він узяв зі столу маленький предмет і помахав ним перед носом.
— Я б сказав, що це морський їжак.
— Саме так! — вигукнув він із подивом, буцімто почув розумне зауваження від малюка. — Свята правда, це морський їжак, звичайний echinus. Природа повторює себе в багатьох формах, незважаючи на розміри. Цей echinus — модель, прототип Землі. Помічаєте, що він має грубу круглу форму та сплюснутий біля полюсів? Уявімо собі Землю у вигляді величезного морського їжака. Що можете на це сказати?
Моє головне зауваження полягало в тому, що вся його ідея занадто абсурдна, але я не наважився сказати це вголос і став шукати кращих аргументів.