— А якби ви бачили, що міститься під цим покривалом, то увірували б іще більше, — мовив старший інженер. — Усі ці нижні шари скель ріжуться легко, як сир, і, прорізавши їх, ми дісталися до зовсім небаченої на землі формації. «Затуліть її! Не смійте торкатися до неї!» — лементував професор, і ми застелили її брезентовим настилом згідно з його інструкціями. Ось вона перед вами.
— Можна поглянути?
Переляк спотворив риси інженера.
— Не можна жартувати із застереженнями професора, — замахав він руками. — Він і так демонічно скритний, ніколи не знаєш, що затіває. Ну, все одно спробуємо!
Він повернув лампу так, що потужний рефлектор яскраво освітив чорну матерію, потім схилився і, взявши мотузку, з’єднану з чотирма кутами настилу, потягнув за неї й оголив шматочок шару, що лежав біля наших ніг.
Дивне, дивовижне видовище! Підлога шахти складалася з якоїсь м’якої сірої речовини, гладенької, що підіймалася та спадала повільними конвульсіями. Рухомі хвилі, що пробігали по ній, мали якийсь невловимий ритм. Сама поверхня була не з однорідного матеріалу, а під нею, видимі крізь напівпрозору речовину, перебували якісь розпливчасті світлі канали та вузли, що весь час змінювали свою форму й об’єм.
Ми троє затамували подих і спостерігали за цим незвичайним видовищем.
— Такий вигляд, буцімто з тварини здерли шкіру, — пошепки зауважив Мелоун. — Дідуган не дуже далекий від істини зі своєю теорією морського їжака.
— Боже милий! — вигукнув я. — І я маю встромити гарпун в тіло живої істоти!
— Атож, це ваш привілей, юначе, — відгукнувся Мелоун, — і мушу зауважити, що якщо до того часу не скручу собі карк, то буду поруч із вами цієї важливої миті.
— Я ще ніколи не брав участі в такій дикій історії. Якщо ж старигань наполягатиме, то краще розірву угоду. Матінко Божа! Ви тільки-но погляньте!
Сіра речовина раптом наче спінилася і рушила до нас, як морська хвиля, що облизує борт пароплава. Потім вона опала, пульсуючи та хвилюючись, і знову почалися ритмічні конвульсії. Берфорт став обережно опускати покров.
— Таке враження, що воно знає про нашу присутність, — зауважив він. — Й справді, чому воно стало підійматися саме в наш бік? Може, під впливом світла?
— Що ж потрібно від мене? — спитав я.
Пан Берфорт вказав на товсті прути, перекинуті через шахту саме під опускним майданчиком ліфта. Між брусами виднівся просвіт дюймів у дев’ять.
— Це жадання дідугана, — повідомив він. — Я міг би зміцнити їх значно краще, але сперечатися з ним те саме, що намагатися переконати скаженого буйвола. Простіше та безпечніше автоматично виконувати його розпорядження. Він хоче, щоб ви звісили на цих брусах ваш шестидюймовий бур.
— Не думаю, щоб це склало якісь труднощі, — резюмував я. — Сьогодні ж беруся до роботи.
Легко собі уявити, що це була найдивніша робота в моїй довгій кар’єрі, хоча мені доводилося працювати в усіх частинах світу і в найрозмаїтіших умовах. Оскільки професор Челленджер наполягав, щоб управління буром відбувалося дистанційно, й оскільки тепер я переконався, що в цій обережності була нагальна потреба, мені довелося встановити систему електричного контролю, що було неважко, позаяк штольня згори до низу була обплутана електричними дротами.
З нескінченними засторогами ми з Пітерсом, моїм десятником, доправили донизу всі свої аксесуари та склали на скелястій платформі. Потім ми підняли вище опускний майданчик ліфту і звільнили собі місце для цієї праці. Вирішивши обрати для роботи метод вбивання, адже тут було достатньо лише сили тяжіння, ми підвісили стофунтовий вантаж на блоці під майданчиком ліфта, а під ним встановили наші труби та гарпун із V-подібним кінчиком. А от линва, що підтримує вантаж, була прикріплена до стіни копальні таким чином, щоб електричний контакт його звільняв. Це була важка, витончена робота, виконана більш ніж у тропічній спеці, вона супроводжувалася постійним усвідомленням, що якщо оступиться нога, впаде гайка на покров, то це призведе до непоправної катастрофи.
Навколишня ситуація також діяла на нерви. Весь час я спостерігав дивне тремтіння та хвилювання, що пробігало поверхнею стін, і навіть відчував легке їх тремтіння від найменшого дотику. Ні Пітерс, ні я не зазнали жодних прикрощів, востаннє даючи сигнал нагору, що ми готові до підйому, і доповідаючи пану Берфорту, що професор Челленджер може розпочати дослід, коли йому заманеться.