Довго чекати не довелося. Через три дні після закінчення моїх підготовчих робіт прийшло запрошення. Це була звичайна листівка, з тих, що розсилаються для запрошення на сімейні ювілеї:
«Професор Д. Е. Челленджер
ч. к. т., д. м., д. н. тощо
(колишній голова Зоологічного інституту та володар такої кількості вчених ступенів, що вмістити їх усі на цьому квитку неможливо)
запрошує пана Джонса (але не пані) на 11:30 ранку, в середу 21 червня, стати свідком чудового тріумфу розуму над матерією, в Генґіст-дауні, Сассекс.
Спеціальний потяг відбуває зі станції Вікторія о 10:05. Пасажири сплачують проїзд власним коштом. Після експерименту буде сніданок. А може, й не буде, залежно від обставин. Станція призначення — Сторринґтон».
Мелоун також отримав запрошення, і, прийшовши до нього, я побачив, що парубок регоче.
— Як безглуздо посилати запрошення нам, — сказав він. — Ми все одно будемо там, що б не трапилося, як сказав кат убивці. Але, знаєте, від цього весь Лондон гуде. Старигань домігся, чого хотів, і навколо його кудлатої голови сяє ореол блаженства.
І нарешті настав великий день. Я вирішив, що краще поїхати напередодні з вечора, щоб особисто переконатися, що все гаразд. Бур-гарпун був встановлений точно, вантаж ретельно урівноважений, електричний контроль діяв без відмови, й я таємно радів, що безпосереднє управління досвідом буде доручено не мені. Вмикач струму встановлений на трибуні не менше ніж за п’ятсот ярдів від жерла штольні, щоб звести до мінімуму можливість небезпечних наслідків.
Цього фатального ранку й прекрасного літнього дня я, вибравшись на поверхню землі, піднявся на одну з ґратчастих башт шахти, щоб окинути поглядом поле.
Здавалося, весь світ кинувся сюди, до Генґіст-дауну. Наскільки сягало око, всі дороги були всіяні натовпами. Автомобілі фиркали та підстрибували на купинах, під’їжджали один за одним і висаджували пасажирів біля проходу крізь дротяну огорожу. Тут для більшості і закінчувався шлях.
Посилений загін охорони стояв біля входу і був глухий до всіх умовлянь, погроз і підкупів. Лише показавши запрошення, можна було проникнути за міцну огорожу. Невдахи розходилися та долучалися до безмежних юрмищ, які зібралися на пагорбах. Все поле було вкрите густою юрбою глядачів. Таке скупчення народу буває лише на пагорбах Епсому в день проведення дербі. Усередині території розкопок дротом були відокремлені кілька ділянок, і привілейовані відвідувачі потрапили туди за допомогою спеціальних розпорядників. Одну ділянку відвели для перів, одну — для членів Нижньої палати, одну — для представників наукових товариств, для світочів науки, серед котрих були Ле-Пельє із Сорбонни і доктор Дрезінґер із Берлінської академії. Спеціальний павільйон, обкладений лантухами з піском і з дахом із хвилястого заліза, стояв осторонь, призначений для королівської родини.
О чверть на дванадцяту безліч шарабанів доправили зі станції спеціально запрошених гостей, і я спустився вниз, аби бути присутнім на церемонії прийому біля королівського павільйону. Челленджер мав приголомшливий вигляд у смокінгу, білій камізельці, блискучому циліндрі, а на його обличчі застиг вираз презирливої вищості та достатньо брудної доброзичливості. Він мало не задихався від пихи й усвідомлення власної гідності. «Типова жертва манії величі», — відгукнувся про нього один із хронікерів. Він допомагав розводити, а іноді й розштовхувати гостей по місцях, а потім, зібравши навколо себе обраних гостей, зайняв місце на трибуні на пагорбі й оглянув присутніх із виглядом голови зборів, котрий чекає на аплодисменти. Але, оскільки таких не було чутно, вчений одразу перейшов до справи, і потужне гудіння його басу наповнило всю територію розкопок.
— Джентльмени! — загримів він. — Цього разу я звільнений від звертання «леді та джентльмени». Якщо я не запросив їх провести разом із нами цей ранок, то, хочу вас запевнити, це не для того, щоб їх образити, позаяк, — додав він зі слонячим гумором, — наші взаємини з ними завжди були дуже доброзичливими. Справжня причина та, що все ж у моєму досліді незначною мірою присутній елемент небезпеки, хоча цього начебто недостатньо, щоб розвіяти вираз невдоволення, який я помічаю на певних обличчях. Представникам преси буде цікаво дізнатися, що саме для них я відвів верхні місця на пагорбі, звідки вони краще за інших зможуть побачити все, що відбувається. Вони проявили до мого досліду такий інтерес, який часом важко відрізнити від втручання в мої особисті справи, й нарешті, тепер не зможуть поскаржитися, що я опираюся усім їхнім зусиллям. Якщо нічого не станеться (а випадковості можуть траплятися завжди і в усьому), що ж, я зробив для них усе, що міг! Якщо, навпаки, щось і трапиться, вони будуть перебувати в виключно зручних умовах для спостереження та фіксування фактів, що заслуговують на їхню освічену увагу. Ви добре знаєте, що науковець не може пояснити (кажу без якогось образливого відтінку) звичайному стаду різні причини, що призводять до того чи іншого висновку чи вчинку. Я чую дуже нечемні зауваження і прошу джентльмена в рогових окулярах перестати розмахувати парасолькою.