Лорд Джон Рокстон. Ця людина, здається, обвинувачує мене в брехні? (Шум у залі.)
Головуючий. Тихіше! Тихіше! Докторе Іллінгворте, будьте ласкаві сформулювати своє виправлення.
Доктор Іллінгворт. Я підкоряюся, хоч мені хотілося б сказати ще дещо. Отже, моя пропозиція зводиться до такого: подякувати професорові Саммерлі за його цікаву доповідь, але повідомлені ним факти вважати недоведеними і доручити перевірку їх іншій комісії, що більше заслуговує на довіру.
Важко описати, яке сум’яття викликала в залі ця промова. Більшість присутніх, обурених таким наклепом на наших мандрівників, вимагали: «Геть виправлення!», «Не голосуйте за нього!», «Геть його звідси!» Одночасно незадоволені підтримували доктора Іллінгворта й оглушливо кричали: «Це нечесно!», «Голово! Закличте до порядку!» На задніх лавах, де сиділи студенти-медики, почалася бійка, вдалися до кулаків. Загальній бійці запобігла тільки присутність дам серед публіки. І раптом лементи стихли, у залі запала повна тиша. На естраді стояв професор Челленджер. Зовнішність і манери цієї людини справляють настільки велике враження, що варто було йому тільки підняти руку, як усі сіли на місця і приготувалися слухати його.
— Багато хто з присутніх, імовірно, пам’ятає, — почав професор Челленджер, — що подібні непристойні сцени розігралися і на першому нашому засіданні. Того разу головним моїм кривдником був професор Саммерлі, і хоч тепер він виправився і покаявся в гріхах, все ж цей інцидент не може бути відданий забуттю. Сьогодні мені довелося почути ще образливіші випади з боку особи, яка тільки-но залишила естраду. Я ледве змушую себе зійти до інтелектуального рівня даної особи, але це потрібно зробити, щоб усунути сумніви, які, можливо, ще збереглися в декого з присутніх тут. (Сміх, шум, лементи із задніх рядів.)
Професор Саммерлі виступав тут як глава комісії розслідування, але навряд чи потрібно нагадувати вам, що справжнім натхненником усієї справи є я і що наша поїздка увінчалася успіхом головним чином завдяки мені. Я довів цих трьох джентльменів до потрібного місця і, як ви вже чули, переконав їх у правильності моїх тверджень. Ми не розраховували, що наші спільні висновки будуть заперечуватися з тим же неуцтвом і завзятістю. Але, навчений гірким досвідом, я озброївся цього разу деякими доказами, що зможуть переконати кожну розсудливу людину. Професор Саммерлі вже говорив тут, що наші фотокамери побували в лапах людиноподібних мавп, які розгромили весь наш табір, і що більшість негативів загинули. (Шум, смішки, із задньої лави хтось кричить: «Розповісте це вашій бабусі!») До речі, про людиноподібних мавп. Не можу не відзначити, що звуки, які долітають зараз до мого слуху, досить жваво нагадують мені наші зустрічі з цими цікавими істотами. (Сміх.)
Незважаючи на те, що багато цінних негативів були знищені, все-таки деяка кількість фотографій у нас залишилася, і з них цілковито можна судити про умови життя на плато. Чи є в кого-небудь із присутніх тут сумніви в їхній істинності? (Чийсь голос: «Так! Є!» Загальне хвилювання, яке закінчується тим, що кількох людей виводять із залу.)
Негативи запропоновані увазі експертів. Які ж ще докази може надати комісія? Їй довелося втікати з плато, і тому вона не могла обтяжувати себе будь-яким вантажем, але професорові Саммерлі вдалося врятувати свою колекцію метеликів і жуків, а в ній є багато нових різновидів. Хіба цього не досить? (Кілька голосів: «Ні! Ні!») Хто сказав «ні»?
Доктор Іллінгворт (піднімаючись з місця). Ми вважаємо, що колекцію можна було зібрати де завгодно, а не обов’язково на вашому доісторичному плато. (Оплески.)
Професор Челленджер. Без сумніву, сер, слово такого великого вченого, як ви, для нас закон. Однак залишимо фотографії й ентомологічну колекцію і перейдемо до питань, що ніколи і ніким не висвітлювалися. У нас, наприклад, є цілковито точні відомості про птеродактилів. Спосіб життя цих тварин… (Лементи: «Дурниця!» Шум у залі.) Я кажу, що спосіб життя цих тварин стане вам тепер зовсім зрозумілий. У моєму портфелі лежить малюнок, зроблений з натури, на підставі якого…
Доктор Іллінгворт. Малюнки нас ні в чому не переконають!
Професор Челленджер. Ви хотіли б бачити саму натуру?
Доктор Іллінгворт. Безперечно!
Професор Челленджер. І тоді ви повірите мені?
Доктор Іллінгворт (зі сміхом). Тоді? Ну ще б пак!
І тут ми підійшли до найбільш хвилюючого і драматичного епізоду вечора — епізоду, ефект якого назавжди залишиться неперевершеним. Професор Челленджер підняв руку, наш колега містер Е. Д. Мелоун негайно ж устав з місця і попрямував углиб естради. По хвилині він знову з’явився в супроводі негра велетенського зросту; вони несли удвох великий квадратний ящик, очевидно дуже важкий. Ящик було поставлено біля ніг професора. Публіка завмерла, з напруженням стежачи за тим, що відбувається. Професор Челленджер зняв висувну кришку з ящика, заглянув усередину і, клацнувши кілька разів пальцями, сказав зворушливим голосом (у журналістській ложі було добре чути його слова): «Ну, виходь, маля, виходь!» Почулася якась метушня, шкрябання, і відразу слідом за цим неймовірно страшна, огидна істота вилізла з ящика і сіла на його краю. Навіть несподіване падіння герцога Дархемського в оркестр не привернуло уваги ураженої жахом публіки. Хижа голова цього чудовиська з маленькими палаючими, немов вугілля, очима мимоволі змусила згадати страшних химер, які могли зародитися тільки в уяві середньовічних художників. Його напівроззявлений довгий дзьоб був усаджений двома рядами гострих зубів. Підійняті плечі ховалися в складках сірої шалі. Одне слово, це був той самий диявол, яким нас лякали в дитинстві.
Публіка була збентежена. Хтось скрикнув, у передньому ряду дві дами зомліли, вчені, що сиділи на естраді, виявили явне прагнення піти за головою в оркестр. Здавалося, ще мить, і загальна паніка охопить зал.
Професор Челленджер підняв руку над головою, намагаючись заспокоїти публіку, але цей рух злякав чудовисько, що сиділо поруч з ним. Воно розправило сіру шаль, що виявилася не чим іншим, як парою перетинчастих крил. Професор схопив його за ноги, але втримати не зміг. Чудовисько підхопилося з ящика і повільно закружляло по залу, із сухим шерехом змахуючи десятифутовими крилами і поширюючи навколо себе жахливий сморід. Крики публіки на галереї, до смерті переляканої близькістю цих палаючих очей і огидного дзьоба, налякали чудовисько. Воно все швидше і швидше металося по залу, натикаючись на стіни і люстри, і, мабуть, зовсім збожеволіло від страху. «Вікно! Заради всього святого, закрийте вікно!» — кричав професор, пританцьовуючи від жаху і ламаючи руки. На жаль, він схаменувся надто пізно. Чудовисько, що билося об стіни, начебто величезний метелик об абажур лампи, порівнялося з вікном, протиснуло в нього своє потворне тіло… і тільки ми його й бачили. Професор закрив лице руками й упав у крісло, а зал полегшено зойкнув, переконавшись, що небезпека минула.