— Бажаєте спробувати?
У Джеймсових словах зачаївся виклик.
Хазяїн крамниці завбачливо зник, навіть не вагаючись. Нащо заважати шляхетним панам ділитися один з одним секретами майстерності? Мабуть, не вперше траплялися йому подібні випадки. Може, й мав од цього якусь вигоду.
Але недовірливий співрозмовник раптом посміхнувся, і тим одразу згладив напруженість ситуації. Коли рябий посміхався, обличчя його ставало куди симпатичнішим, — воно прямо-таки випромінювало чарівність.
— Я не хотів скривдити вас, пане. Пробачте, якщо мій коментар здався вам образливим. Звісно ж, я хочу спробувати. Тільки, благаю вас, давайте повільніше… Мені би хотілося збагнути суть прийому, а не провокувати сварку. Гадаю, ви теж не прихильник рейнконтру?
Джеймс кивнув, миттєво відтанувши.
Рейнконтром у школах фехтування називали бій без правил.
— Агов, хазяїне! — рябий оглядівся. — Дай-но нам зо два шовкових ґудзики!
— Навіщо? — поморщився Джеймс.
Він не був шанувальником ґудзиків, обтягнутих шовком, — їх надягали на вістря шпаг під час навчальних двобоїв.
— Смію сподіватися, пане, ми з вами цілком досвідчені?
На знак згоди рябий оголив шпагу, що висіла в нього на поясі, та відсалютував нею Джеймсові. У відповідь юнак привітав «мисливця» бретою, яку все ще тримав у руці, та без попередження перейшов до дій, рухаючись підкреслено неквапливо.
Фінтом у кварту «мисливець» змусив суперника зробити крок назад. Потім, удавши, нібито забарився із продовженням, спровокував серію ударів у відповідь, коротких і швидких, мовби завдано їх у справжньому, а не договірному двобої. Цій атаці, в якій відчувалася школа, Джеймс протиставив ряд академічно чітких, вивірених, як то кажуть, «до кінчиків нігтів», парадів. І в ту мить, коли дзенькіт клинків досяг апогею — так досвідчений диригент серцем відчуває наростаюче крещендо оркестру — хлопець провів, як і вимагалося, passado sotto.
Не дуже глибокий, але цілком достатній.
Кінчик брети легенько торкнув лікоть «мисливця».
— Туше!
— Чудово! Зізнаюсь, я був не зовсім правий, сперечаючись із вами…
Похвала, скажемо чесно, приємна навіть найзапеклішим цинікам. Джеймс подумав, що помилився з початковою оцінкою «мисливця». Поза сумнівом, гідний добродій. Вельми гідний.
І ладен визнати свою помилку відверто, а це вже ознака шляхетності.
— Ще раз?
— Звичайно! Що ви скажете, коли я…
Рябий спробував наприкінці серії дістати клинком Джеймозу голову, однак той ухилився, — і суперник його не зачепив. Замість цього довга брета ледь чутно вколола рябого в правий бік. Якби рапіра ввійшла серйозно, в «мисливця» був би привід побоюватися за свою дорогоцінну печінку.
— Неперевершено!
— Ви мені лестите…
— Анітрохи! Дозвольте, я ризикну повторити слідом за вами…
Джеймс кивнув і помінявся з «мисливцем» ролями, перейшовши в атаку. Паради рябого мали більш ніж пристойний вигляд; правда, їм бракувало лоску. Повторюючи passado sotto, він застосував той самий найглибший варіант із опорою лівої руки об підлогу. Вийшло непогано, але в останню мить ліва нога «мисливця» трішки поїхала.
Утримуючи рівновагу, він більше, ніж треба було би, нахилився вперед. Випад вийшов довший від задуманого, і вістря шпаги розпороло камзол на боці Джеймса Рівердейла.
Камзол кольору кориці, з позолоченими гачками.
Болю Джеймс не відчув. Подряпина, яка з’явилася через невправність рябого, навряд чи була небезпечна. Замість роздратування — камзола-таки жаль, як не крути! — у серце закралося гордовите задоволення. Прийом-то ви, пане, повторили, але, самі бачите, — в руках майстра й ціпок гору наскрізь проткне, а підмайстрові накажи поклони бити, то він і лоба розтрощить…
— Ах! До чого ж я невправний! Пане, благаю вас…
Рябий вибачався без угаву.
Вигляд у нього був зворушливий: переляк, схвилювання, готовність піти на все, аби тільки поранений не вважав його похибку навмисною провокацією. Від грошової компенсації Джеймс відмовився, незважаючи на те, що рябий наполягав; пропозицію оплатити допомогу лікаря також відхилив. Подряпина відразу перестала кровити, не забруднивши одягу. А камзол, як з’ясувалося при уважному огляді, цілком міг обійтися ниткою, голкою та немудрящими послугами кравця.
За задоволення треба платити.
Ми, циніки, це знаємо.
Дірка в камзолі та подряпаний бік — невеликий плата за радість схрестити клинки з гідним супротивником. Ви, пане, так і сприйміть: образи не тримаю, цілком задоволений, вибачення прийняв. Рекомендую домогтися при тренуваннях, щоб кисть і лікоть руки йшли вниз одночасно. Так, цілком правильно. Ще попрацюйте ногами, стежте, щоб вас не піймали на укол з опозицією. І будете незрівнянні.
Дозвольте попрощатися?
Брету Джеймс роздумав брати. Все-таки затяжка. Втім, якщо в день від’їзду з Бадандена залишаться зайві гроші, а хазяїн крамниці не знайде на неї іншого покупця…
Міркуючи таким чином, він вийшов на бульвар, зробив дев’ять із половиною кроків від збройової крамниці до носія халви, потім ще двадцять чотири кроки до чайхани «Під небом голубим», — а там сів за найближчий столик і незабаром віддав належне люля-кебабу, загорнутому в найтонший корж, шиш-кебабу на рожні, политому кислим молоком, джуджа-кебабу з курчати, смаженого над ялівцевим жаром, і «чорній» юшці на баранячій крові з кардамоном.
На десерт він узяв нугу, рахат-лукум, козинаки й, зрозуміло, халву.
У прийнятній кількості.
А потім запитав у чайханника:
— Шановний, де можна знайти поблизу вправного
CAPUT II
у якому все залишається, як і раніше: хлюпання хвиль і цвітіння абрикосів, лементи чайок і гендлярів, але від рогу вулиці до дзенькоту клинків цього разу — сто двадцять чотири кроки навпростець, а далі — як кому пощастить…
— Кальян у дев’ятий номер!
— Пелюстки троянд для обмивання! Номер вісімнадцять!
— Сліпого масажиста Назіра — до пані з номера три!
— Кави пані Вівіан! Хутко!
— Перемінити штори в тридцять дев’ятому!
— Прийняти речі в сонцесяйного гостя! Агов, гуляме!
— Не переймайся, Ахмете. Моя поклажа не потребує носія…
Свого часу, тільки-но приїхавши на навчання до храму Шестирукого Крі, Джеймс серйозно вважав, що Крістобальд Скуна, засновник храму, справді шестирукий. І був дуже здивований, коли, вручаючи магові листа від діда, він виявив, що уславлений гіпнот-конверер — такий же, як усі, а шестирукість — лише художній образ.
Зате в Бадандені, дивуючись із моторності Ахмета, хлопець ані крапельки б не здивувався шестирукості, восьминогості й двоязикості власника пансіонату. Мабуть, Ахмет міг би сказати без крихти перебільшення: «Пансіонат — це я!»
Зараз Ахмет, не перестаючи сипати наказами праворуч і ліворуч, реєстрував у книзі пару нових гостей, з усього видно, подружжя. Скрізь у дворі вирувало життя — бурхливе, але доволі тихе, щоб не потурбувати постояльців, які в цей час іще відпочивали.
Як де виходило, Джеймс не знав. І знати не хотів. Зворотній бік будь-якого мистецтва — мало привабливий, на відміну від фасаду.!
Одягнуті нові гості були по-реттійському. Спершу Джеймс вирішив, що перед ним — не дуже заможний аристократ із дружиною. Гість, чоловік удвічі старший за Джеймса, відзначався елегантністю вбрання та вишуканістю манер. Дорожня перука до пліч, борідка клинцем, розділена посередині сивим пасмом; у правій руці — чорна тростина з набалдашником у вигляді пучка мідних цвяхів.