Міркуючи собі так, шукав він побратима, шукав, а того й близько немає; вже куди тільки він не заглядав, - нема та й годі! Дивується прадід. «Невже ж, - думає, - натворили над ним чого відьми анахтемські? «І сумно йому стало, ой як сумно! «Не треба 6 було мені, - думає, - залишати його при такій пригоді. І чого я, дурень, так злякався? Ніколи раніш нічого не боявся, на десятьох, бувало, сам налітав, а тут од бабів тікав! Вже правда, коли нечиста сила вплутається, то нічого з нею, мабуть, не вдієш. І хто ж його знав, - думає, - що той козак зовсім і не козак, а відьмак? Не злигався б з ним, якби знав», -- кається прадід а побратима все-таки немає. І пішов він, засмучений, в корчму жида розпитати.
А жид накрився таласом, прив’язав до лоба скриньку з заповідями, стоїть в кутку, до стіни повернувшись, і свої жидівські молитви харамаркає: тільки довгі худі ноги в панчохах і патинках видно з-під таласа. Сидить козак, жде, поки жид намолиться, а той все не кінчає, на всі гласи заливається, ще й дужче запалюється: вже Й стогнав він, і криком кричав, і язиком цокав, з боку на бік хитаючись та патинками пристукуючи, а кінця все нема. «Бач, як він, христопродавець, нашу віру проклинає! - подумав прадід, коли жид весь затрясся і так заскиглив, наче йому хто кишки почав вимотувати. - А може то він душу свою у чорта рогатого одмолює, хто його знає», - думає далі прадід і терпить, жде. Ждав, ждав, коли, нарешті, і звернувся до його корчмар:
«Похмелитись хочеш?» - питає, а сам і не дивиться на прадіда, все молитви свої мурмоче, хоч і тихше. Здивувався прадід, дуже здивувався.
«А після чого ж мені, жиде, й опохмелятись, - питає, - коли я тільки що нюхав тую горілку?»
Подивився на його жид, моргнув якось кумедно одним оком, а й слова не вимовив, одвернувся і знову своє.
«Ге, - думає прадід, - та так він і до вечора чи скінчить», - і вже сам промовляє до його.
«Гей, - каже, - жиде, а послухай лишень, про що я тебе спитаю; буде вже тобі нашу віру топтати!»
Наставив жид одно вухо, насторожився, а про те все-таки своє мурмоче.
«Скажи ти мені, - питає прадід, - де тут козак, побратим мій, подівся? Грівся він сієї ночі, як бенкет ішов, в корчмі, а тепер і сліду його немає».
Знову ні слова не відказав жид, одвернувся, та як заголосить, як заверещить, так у прадіда аж у вухах залящало; і моторошно ж йому стало: зрозумів він, що недобре щось приключилось.
«Бач, чортів син, як голосить, - думає, - не даремно то, мабуть!» Потягнув він тут себе за вуса, та і крикнув вже спересердя:
«А ну ж, - каже, - годі вже тобі верещать!.. Кажи, коли тебе питають!»
А жид ще дужче залився: кричить, неначе різать його збираються.
«Слухай же! - розсердився вже зовсім прадід. - Кажи, то дам тобі злота; а будеш душу томити, то от же, їй-богу, перехрещу тебе!»
Притих трохи жид і знову повернув до прадіда одно своє вухо.
«А чого ж це вам треба?» - питає, наче між іншим.
«Де козак подівся, питаю я тебе, - каже з запалом прадід, - побратим мій?»
«А відкіля ж мені знати, куди він подівся? - одмовляє жид.
- Туди подівся, куди йому треба було».
«Ой, не вертись, - загрожує прадід. - Дивись, охрещу, чортів сину!»
«Вибачайте, - одмовляє жид. За віщо вам і хрестити мене? Відкіля ж мені знати, хто куди подівся, самі подумайте?.. Мало хіба до мене всяких п’яниць ходить, так мені й доглядати за кожним? Навіть дивно…» І знизав жид плечима.
«Ну, ну, - образився прадід. - Ти, жиде, не дуже-то наполягай на п’яниць, дивись, щоб тобі похмелятись не довелось! Не п’яниця він, а добрий козак, а горілки так він і не нюхав: остогидла вона йому!»
«Пхе! - сміється жид, як і раніш повернувшись тільки одним вухом і не залишаючи при тому свого мурмотіння. - Навіть дивно! ї ви не нюхали горілки, і він не нюхав… А як же ви не знаєте, куди він подівся?»
«Того й питаю тебе, що не знаю!» - сердиться прадід.
«Ну, а який же він на обличчя буде, той козак?» - питає шинкар.
«Сухорлявий, високий, з одним оком», - каже прадід.
Аж підскочив жид від тих слів.
«Ой вай, з одним оком?!» - сплеснув він руками і повернувся вже передом до прадіда:
«З одним оком! - кричить, і очі вирячив з ляку. - Козак з одним оком?!. Ой вай, ой вай!» - і захитав жид головою.
«Чого ж ти репетуєш? - і сердиться, і дивується прадід. - Що за біда, коли з одним оком? Зате козак добрий!»
«Ой, ви не знаєте, ви нічого не знаєте, коли так кажете! - Голосить жид, хитаючи головою. - Тут таке діло трапилось, таке діло!.. Ой вай, з одним оком!..»