А сімейний чоловік як утече? У нас жінки, діти, як з тим крамом утечеш? До того ще сторона непевна. Вийдеш край лісу, то й у татарську петлю попадеш.
І ми зостались на місці, корились, гнулись та й бідніли. Пан здирав з нас, що тільки міг, силував до роботи. Що ми намучились, поки мурований замок поклали та навкруги муром обвели?! Рили ми землю за пригожим каменем, піском, добували, обтісували. Скінчили ми се, забажалось панові греблю кругом ставу гатити. Серед ставу треба було покласти острівчик та так, щоб зараз і з лісом. Треба було землю здалека возити, цілі дерева з землею сюди таскати. Стільки тут народ намучився, а скільки нашого брата в болоті потонуло… На тім острівчику поставив пан нашими руками палатку, де пани бенкетують, дуріють… А податки повигадував усякі: є в тебе воли, так плати волове. Є пасіка, плати очкове. Від борошна беруть сухомельщину, беруть плату від голови - поголовщину. Та ти й не знаєш, скільки з тебе візьмуть. Візьмуть і все, коли так панові захочеться, а ти затни зуби в стіну, живи, з чого хочеш, або здихай.
Та все те ще б нічого, та ти не маєш ніколи супокою, не знаєш, що тебе жде завтра, або й за годину. Пан любив над народом збиткуватися. Особливо ласий був на гладкі молодиці та гарні дівчата, як кіт на сало. Було як яку помітить, або посіпаки йому донесуть, так не жити вже їй. Люди ховали своїх жінок та дівчат по льохах - нічого не помогло. І там їх гайдуки найдуть, витягнуть уночі, до замку занесуть. Побавиться з нею пан з своїми товаришами, а тоді ще челяді своїй віддасть на поталу, на сором. А котра непокірна трапиться, то нагайками на смерть засічуть.
Багато нашого жіноцтва, щоб збутись сорому, накладали на себе руки, топилися, вішалися. Господи святий! Скільки ми натерпілися. Хто був самотній, утікав до козаків - за те били його батька киями, що не пильнував. Кілька разів приходили месники покарати його, хотіли замок здобути… Та ба! Твердий був замок, нашими руками збудований. Ніколи не повелось. Пан обережний був, військо наймане держав, гарматами башти обставив.
І на тих бенкетуючих дармоїдів, на те розбишацьке військо йшла наша вся праця, наш труд кривавий.
Не можу всього тобі розказати, бо серце кривавиться, коли все те згадати. Які муки вигадував пан на непокірних, то хіба сам чорт у пеклі таке вигадає на грішників.
Ми терпіли, мучились, тратили в собі образ божий, топили своє горе в горілці. А горілку ми мусили купувати в пана.
- А тепер вам легше? - питає Максим…
- Пожди, все розкажу, не забігай у пекло поперед батька. Біда була та Й годі. Та я тобі, Карпе, про твого батька розказати хочу.
Твій батько на Запорожжі був, а вже до коней перший мистець. Не було такого коня, якого б він злякався та не вговкав його, що опісля хоч дитину на його садови.
Покійник казав мені, що давно б утік на Запорожжя, та жаль йому жінки та дитини, себто тебе. Він вас любив без краю. А як же на Запорожжя з жінкою та дитиною втікати? А кинути вас на поталу не хотів. Не раз говорив до мене: «Проклята будь година, коли я одружився».
Згодом вигадав він таке й мені в тому признався, одкрив свою таємницю: «Візьму, каже, вкраду в пана пару коней, сяду з жінкою та дитиною й махну в світ». Тим він тішився, мов мала дитина, й був би свого доказав, якби не стала йому поперек одна пригода, що невдовзі приключилася.
Одного разу роздобув пан якогось заморського коня; самого чорта. Казали, що великі гроші за його дав. Та то був диявол, не кінь. Б’є, кусає, вищить мов свиня, приступити до себе не дасть Двох конюхів на смерть убив, одному відкусив носа. А коня того треба було щодня вичистити, вимити та вичесати, бо пан щодня навідувався, на кожне недбальство нагороджував киями.
Твій батько мусів сього коня уїздити.
Пан каже:
- Коли його за тиждень не в’їздиш так, щоб я міг на його сісти, то звелю тобі сто нагаїв всипати.
Поки коня осідлали, треба його було в’язати мотузами. Вивели тоді осідланого з стайні на уїзджальню й передали батькові. Сердега перехрестився тричі й, мов той птах, вскочив на коня.
Кінь мов ошалів. Він дер під собою землю, ставав дуба, скакав у боки, іржав та нічого не вдіяв.
Батько начеб приріс ^о його. Тоді кинувся клятий на землю й придавив собою твого батька, трохи кісток не поломив. Батько якось визволився, випарив його нагайкою та знову на його скочив, і таки переїхався по уїзджальні кілька разів. Кінь трохи освоївся, але подряпався падаючи, а на його м’ягенькій шкурі знати було смуги від нагайки.