Наші козаки оглядали все цікаво та дивувались таким багатствам в тій печері.
Заглянули й до спальні старого. Не було тут нічого незвичайного. Проста лежанка з дощок, вкрита кожухами; над тим висіла рушниця, проста з витертим ложем порохівниця, мішок з кулями, довгий гострий ніж та два пістолі й ікона Богородиці в золочених рамах.
Козаки перехрестилися, а далі глянули один на одного й відразу подумали собі: «Говорять, що старий з чортом руку держить, а в його ікона християнська». Старий покинув хлопця з козою на дворі й заходився варити обід.
Козаки теж вийшли надвір і наблизилися до хлопця. Він держав козлятко за шию й щось до його говорив.
- Що ж, Остапе, добре тобі тут? - питає Карпо.
- Добре. Воно так молоко п’є з кухлика, мов цуценя.
- Воно краще цуценяти, бо не кусає… А може б ти мені його подарував? - дрочився Карпо.
- Не дам. Попроси діда Охріма, він тобі дасть інше. Там ще скільки є.
- А ти любиш діда Охріма?
- Люблю. Він обіцяв навчити мене стріляти ведмедя.
-- А мене любиш?
- Тебе ні. Нащо ти мене забрав від мами? Я хочу до мами, - і хлопець став плакати…
Почув се дід Охрім:
- Остапе, ану ходи до мене, щось тобі покажу. Хлопець побіг миттю до печери… Лід Охрім став його забавляти та заговорювати.
- Треба буде його тут залишити, - каже Карпо до Максима. - Здається, кращого місця не буде. Візьму його звідсіля, як підросте та зовсім забуде про колишнє.
- Я теж так гадаю. Тут і безпечно буде. Я справді не знаю безпечнішого місця. Воно неприступне, а ще народ уважає старого за характерника й чортового кума.
- Я справді не вгадаю, в котрий бік іти, щоб звідсіля вийти. Якийсь справді зачарований кут. Сьогодні поговорю з дідом. В мене трохи червінців в сідлі €, то лишу йому на початок.
- Цікаво знати, хто він? Розумна людина, нічого сказати. Як він тут гарно загосподарився. Усе має» чого душа забажає. Таких зимівників на цілій Україні либонь нема.
- Про все розпитаємо потроху, може й довідаємося щось. Козаки полягали під черешнею на кожухах.
Вийшов до них старий, ведучи за руку Остапа. Він щось говорив і сміявся з утіхи.
- Я тобі, синку, постолі зроблю, такі маленькі. В тих чобітках тісно тобі ходити, а босому небезпечно. Тут гадюки трапляються; а вони кусають так, що вмерти можна
- А які ті гадюки?
- Пожди, колись покажу. Вони такі, мов мотузки, повзуть по землі так скоро, що тільки оком мигнеш. Та я тут маю такого, що їх ловить.
Старий став якось дивно свистати крізь зуби. Згодом вийшов з кущів борсук. Він саме держав у зубах гадюку, що вилася коло його спини й завзято кусала його грубу шерсть.
- Ось бачиш. Се борсук, звір дикий, та я його освоїв, і він тепер мені в пригоді стає, бо гадюки ловить.
- А гадюки його не кусають?
- Кусають, та йому се не шкодить, так йому Бог дав.
Тимчасом борсук перекусив гадюку надвоє. Розкушені шматки стали скакати, витись, Голова підскакувала високо. Борсук брав одну частину за другою й згриз смачно. Тоді присів на землі й дивився Охрімові в очі.
- Пожди, голубе, молока дам. Ти заслужив се. Старий виніс в мисці молоко й подав борсукові.
- А можна його погладити? - питає хлопець.
- Тобі не можна. Він тебе ще не знає, то може вкусити.
- Той дід справді якийсь знахар, - говорив Максим Карпові. - Гляди, які чудасії виправляє.
- Ми ще побачимо, як він чортяку за роги поведе напувати, - сміявся Карпо…
- А ходіть-но обідати! - гукав Охрім.
Прийшли в печеру. На столі понаставляв Охрім такої всячини, що на десяток людей вистачило б. З миски парував смачний борщ з свинячим м’ясом, була смажена риби, печена дичина, медівник, хліб і великий дзбанок доброго меду.
Посідали за стіл, старий проказав молитву й перехрестив тричі страви.
- Тепер їжте на здоров’я й беріть, що завгодно, я припрошувати не буду.
Малого взяв на коліна й дав йому срібну ложку. Хлопцеві дуже смакували ті страви. Не треба було й козаків дуже припрошувати.
Вони їли, аж за вухами лящало.
По обіді пішов старий за своїм ділом. Хлопчина побіг за ним, а ззаду бігло козлятко и два невідступні товариші - пси.
Козаки полягали під черешнею з люльками, поки не задрімали.
По вечері полягали знову під черешнею на траві. На колінах старого Охріма приліг хлопчина. Він не хотів іти спати в печеру. Старий постелив йому кожух овечий, а другим його прикрив. Хлопець узяв козлятко за шию та так і заснув.
- Слухай, діду, каже Карпо. Ти справно вмієш з дітьми поводитися. Чи ти б не подержав при собі оце хлоп’я, поки не підросте трохи? Бо справді не знаю, де його джути, а з дитиною мені ніяково возитися.