- Мудра річ - любо й слухати!
- Поздоров, Боже, батькові віку довгого й здоров’я лантух!
- Ось через віщо Запоріжжя ворогувало із Мазепою. Він двадцять років потурав Москалям і допотурався до того, що тепер московські воєводи обсіли Україну наче боляки. Навіть нашу Січ обложили своїми городками… На Вкраїні розплодилось шолудиве панство. Превражії пани не те що вільного посполита, а й нашого брата козака вже почали перехрещувати на свою віру - у панщан! Вже бідним людям, голоті, як кажуть пани, зась скликати чорну раду! Вже посполитому не вільно писатися в козаки! На його душу полюють не самі рангові, а навіть прості канцеляристи добувають грамоти на маєтності!.. Далі йти вже нікуди! А сьогодні нам сказали царські посланці новину, буцім Мазепа хоче цілком запропастити Україну!
- Добрі молодці, коли ваша ласка, дайте слово мовити! - залунав зненацька чийсь бравий голос.
- Хто там перешкоджає речникові? - спитав Гордієнко.
- Посланець від гетьмана Мазепи! - була смілива відповідь. Вмент увесь тисячний натовп обернувся на голос. Лава розступилась.
В коло увійшов Войнаровський.
- Батькові кошовому, панам отаманам і всьому преславному товариству низовому низенький уклін!
- Будь здоров і ти! - вітала Січ несподіваного гостя.
- Добрі молодці! Я тільки що прибув до вас; з початку ради не був, а зараз краєчком вуха зачув, що Мазепа буцім то хоче цілком запропастити Україну! Так вам сказали посланці московського царя. Неправду говорять їх уста! Гетьман підписав згоду із шведами, але зробив се не для приватних користей! Ось послухайте. Гетьман вчинив се для того, щоб захистити Україну від тиранії московського царя, котрий повсякчасно похвалявся викорінити військо запорозьке низове! Пригадайте: і круль польський, і султан турецький, і хан кримський, всі оці державці завжди вас, військо низове запорозьке, поважали і при зносинах величали лицарями!.. І тільки один цар московський, інакше вас не величав, лише купою прибишів та нетяг!.. Не з вчорашнього дня зачепилися москалі із шведами; московське військо, втікаючи від шведів, само накликало на Вкраїну шведів. Але шведи не мають лихих думок; вони наші спільники! Добрі молодці, настав слушний час скинути з себе ганебне московське ярмо й стати вільним народом!
Царські посланці .пильно стежили за настроєм ради, але той настрій був не на їх користь. Рятуючи ситуацію, Теплицький став обіцяти запорожцям великі гроші, коли вони поможуть звоювати шведів.
- За гроші хочеш, добродію, нас купити?! - обурився кошовий. - Помилився, москалю! Запорожці за гроші не продаються!.. Панове молодці! Щиру правду сказав нам гетьманський посланець, пристиг для нас слушний час! Кому ж і рятувати неньку Україну, як не нам, запорожцям?! Хіба ми не присягли обстоювати за наші вольності військові і цілість усії України?! За вольности братів наших городових козаків, і за благо всього українського посполу?!
- Правда!..
- Там, на Вкраїні, городові козаки і чернь прислухаються, що скаже Січ… Запорожець не кривить душою, на кого він підняв свою шаблю, значить той і ворог! Так нехай же чують наш голос. Я, кошовий ваш, всі рахунки мої з гетьманом Мазепою складаю в руки Божі! Я одне тепер розумію: Мазепа пішов проти Москви не ради приватних користей, а щоб врятувати Україну! Значить наше місце поруч його! Добрі молодці, закликаю вас йти рятувати Україну!
Аж ось коли прорвався настрій запорожців. Від тисячного гуку струсилось повітря, здригнулася земля. Першим зголосив курінь кошового:
- Згода! Слава Україні!
- За Мазепу! - прилучились до нього курені ірклієвський та титарівський.
- На погибель Москві! - підхопили щербинівці.
- Втопити московських посланців! - закликали уманці.
- У смоляній бочці їх спалити! - домагались дерев’янківці.
Коли гамір трохи вщух, до кошового підступили всі курінні.
- Батьку, - сказав за всіх курінний Невінчаний, - дай же нам науку і пораду, як нам у похід йти, суходолом чи водою? І чи ти, батьку, підеш вкупі з нами? І де все військо стане перед твої ясні очі, батьку?
Соколом глянув кошовий на курінних, розгладив вуса і так одрік:
- Незабаром нависне зима. Зимою ж яка війна? Одне душогубство. Ось що ми зробимо: зимою заготовимо арматні тяжарі, наробимо пороху, наллємо куль, насушимо сухарів, насолимо риби, придбаємо ліків… А прийде весна, розтануть у степах сніги, зазеленіє травиця, то тоді ми й рушимо з божою поміччю у військову дорогу.