* * *
Якою ж нудною видалася запоріжцям ота навісна зима у шведчину. Та й отаманів, ба - й самого пана кошового, брала велика нетерплячка скоріше побачити Україну вільною, зчепитись з ворогами. Коли б надворі не тріщали такі морози, а в степах не залягли такі глибокі сніги, то певно Гордієнко не витримав би і раніш пішов би у похід.
Та, нарешті, люті морози пересілись. Повіяв з південного краю вітрець, припекло сонечко, вщалили теплі дощі - сніг зник. І з землі виткнулась зелена травиця; лютий кінчався, а вона вже виросла коневі по кісточки. Весна була надзвичайно рання.
Кошовий дав наказ всьому лицарству рехтуватися в похід на москаля. Боронити ж Січ від наглого ворога і доглядати товариські скарби й військові клейноди зосталися старі діди. В разі ж потреби потугу їм мали давати каліки й немічні, котрі лежали у січовім шпиталі.
В день святої Докії, після божої служби отамани вишикували братчиків на майдані. З церкви вийшов з охрестя кошовий. Став він числити запорожців і начислив: комонників і пішаниць тисячу люда ще й десять гармат.
Не велике числом було військо кошового, та велике своїм духом; велике прадідньою військовою славою.
Гордієнко розділив братчиків на три загони і наказав їм із Січі вирушити ріжними шляхами, а біля Переволочної зійтися всім докупи. Кошовий знав нащо так робив.
Ото й рушили запорожці різними шляхами. Що миля вперед - кожен загін збільшувався, наче сніжна лава, котра зачинає котитись згори униз і з горстки обертається у велику гору, що потім трощить і ламає все, що лише попадається їй на шляху. Часто-густо вона засипає великі долини, руйнує містки, загачує річки, і через се повстають страшні повені.
Ао загонів стали прилучатись всі ті запорожці, котрі ще з осені розійшлися із Січі по бурдюгам, зимівникам, плавням: рибу ловити, звіра бити, та там і зазимували. Прилучались не одні запорожці. Прилучались і лугарі (харцизяки), котрі ховались від гетьманських сердюків; і чумаки, котрих застукала в далекій дорозі негода та безхліб’я… Особливо багато прилучилось наймитів-чумаків; вони покинули чужі вози й мажі, а самі пішли у похід. Врешті попливло плавом й городове козацтво.
До Переволочної раніш усіх прийшов загін кошового, бо Гордієнко повів його навпростець.
Переволочанський полковник Нестулій вивів назустріч кошовому п’ятсот комонних запорожців.
Нестулій походив із давніх запорожців. Він був сивий-сивий, наче голубок, але ще виглядав кремезним, як столітній заматерілий дуб.
- А куда се, батьку, шлях-доріженьку держиш? - спитав полковник після вітання.
- Йдемо москаля, вражого сина бити! - відповів Гордієнко. - Прилучайтесь, батьку, й ви з своїми молодятами!
Полковник поглянув на своїх діток, очима питаючись у їх поради.
- За Мазепою! - гукнули молодята.
- За Мазепою! - одгукнулась голосна луна за лісом.
- Ну що ж, - розвів Нестулій руками, - коли мої молодята хочуть за Мазепою, то не мені ж їх вчити; я вже старий… Нехай буде по-їхньому! У гурті й батька легше бити, не те що ворога! Не хотіла вража Москва держати в захованні наші предковічні права і вольності, так нехай же тепер сама на себе нарікає!
По сій мові полковник, знявши шапку, поцілувався з кошовим
- Слава! Слава! - закричали запорожці.
- А тепер прохаю ласкаво перепочити день-два у мене в Переволочній.
І, блиснувши булавою, Нестулій повів гостей із Січі в містечко.
У Переволочній запорожці загостювались майже тиждень. Але Гордієнко не марнував часу, його товариство весело бавилось, а він міркував. Ще першої днини, кошовий дав знати гетьманові й шведському королеві, що всі запорожці йдуть рятувати свою неньку Україну, як вірні сини. Пам’ятав кошовий і про короля польського та хана кримського; послав і до їх посланців, щоб намовити спільно воювати Московщину.
Покінчивши марудну справу з посланцями, Гордієнко одного вечора покликав до себе курінних отаманів.
- Панове! Завтра вдосвіта виступаємо в похід! - вирік кошовий.
- Наші голови! - похилили курінні свої чуприни додолу на знак згоди.
- Слухайте же мого розказу. Військо як було розділене натроє, так і зостанеться. Один загін поведете ви, батьку (мова мовилась до Нестулія), слободами поза Дніпром. Другий загін Василь Невінчаний поведе на Чигирин. А з третім загоном піду я сам через Царичанку на Полтаву.
- Батьку кошовий, у Царичанці засіло три регіменти московської драгунії, - попередив Невінчаний.
- А хто у них старшим?
- Чатові кажуть: бригадир Кампель.