- Добре, дітки! - похвалив кошовий. - Певно наклали їх там цілу копу. А хто ж то на мур виліз? Либонь, московський старший?
Літній запорожець, крайній у лаві, приставив до чола долоню.
- Котрий? Той, що біля гармати стоїть в золотом розшитім жупані?
- Еге ж.
Запорожець мовчки приклав до плеча самопал. Клацнув курок, гупнув постріл. А там, на мурі, московський офіцер, поцілений кулею в чоло, махнув руками, наче птах крилами, заточився й гепнувся на землю.
- От таких я діток маю! - похвалився кошовий перед Гермеліном.
Швед вельми дивувався.
Прибувши у Новий Санжарів, Гордієнко поставив запорожців вподовж правого берега Ворскли аж до Переволочної. На лівім березі Ворскли стояло військо московського генерала Ренне. Запорозькі чати своїм звичаєм часто переходили Ворсклу, зненацька нападали на невеличкі під’їзди московські, побивали їх і потім вертались у кіш із здобиччю й бранцями.
Одного разу послані на чати січовики повернулися без язика й без здобичі, але привезли страшну звістку.
- Батьку, чи є Бог на світі, чи нема? Кажіть! Вас вчили у бурсі всяким премудростям - ви повинні знати! - сказав таку рацію до кошового сивий запорожець із гурту тих, що їздили на чати.
Кошовий видивився:
- Гараську, а глянь на мене… Ти п’яний?
- Ба ні, і ріски в рот не брав.
- Ну то не мудруй, кажи відразу, що там трапилось? Запорожець затявся:
- Ні, ви, батьку, спершу мені скажіть; чи є Бог на світі, чи нема?
- Що з тобою робити?.. - знизав плечима Гордієнко. - Ну, є…
- Овва!..
- Спитай панотців, коли мені не ймеш віри.
- Е… Всі кажуть - є! А коли він є, то де ж саме він?
- Певно на небі…
- На небі… - невдоволено муркнув Гарасько, - куди ж він дивиться? Осудовисько та й тільки! Тепер ми стратили всю віру у гетьманців! Навік осоромив клятий німець преславне Запоріжжя!
- Гарасиме, коли маєш сказати яку військову новину, то не воловодь, кажи відразу! А то щоб я, бува, не звелів прикувати тебе до гармати! - сказав гнівно кошовий.
Але й Гарасим розгнівався, і так дуже, що аж шапку бухнув додолу, і сам увесь затрусивсь:
- Ну й чорт його побери - нехай і гармата!.. Не можу я виговоритись, досада їсть мої тельбухи, як іржа залізо… Не можу! Отут у грудях, всередині, аж на серці зібралась отака купа злости та й засіла там, як собака на ланцюгу. Коли б отеє попався мені москаль хоч поганенький, я б його подер на шмаття! Вже б я вдовольнив себе! Віддячив би клятому за Маячку й Нехворощу…
- Маячка… Нехвороща?.. Хіба трапилось що недобре? ~ збентежився кошовий.
- Коли розкажу, то й на вас, батьку, сумнів нападе, чи є Бог. Куди ж він дивився? Навіщо він віддав москалеві на поталу бідних людей, неповинних діток?!
- Постривай, ти так говориш до мене, буцім я божий намісник на землі. До діла!
- До діла ж. Ми собі сидимо любісінько у Санжарові, нічого не відаючи, а полковник Кампель напав на Маячку й Нехворощу й спалив їх безпутя! Всіх людей великих і малих вирубав у пень. Церкви божі опоганив, нечестивець! Тепер москалі глузують з нас: де ж та сила шведського короля, коли він не може захистити вас? Отак хизуються песиголовці.
Звістка ся вразила Гордієнка в самісіньке серце.
- Ах ти ж песький сину! - вилаявся кошовий. - От тобі й москалі! Не по конях, а по голоблях поганяють! Нас уникають, а мирний люд вирізують!
- А так! Від нас, бач, ховаються, як собака від мух. Треба, треба москалів повчити, як воюють по-лицарськи! Нас і кури засміють, коли ми не відомстимось за Маячку та Нехворощу!
- Помститись?!
- Атож! Я вже дещо вивідав. Кампеля послав генерал Ренне. Знаєте, батьку, їдьте ви до шведського генерала Крузе та скажіть йому: так і так! Коли не поможете, то мої хлопці не їстимуть і не питимуть! Попухнуть з досади, коли не відомстяться! - повчав Гарасим кошового.
- Кажи вже, що там вигадав?
- Не мудре. Треба нам у шведа випрохати потугу. Ренне оташувався біля Сокілки на невеличкім острівці. Той острівець навколо миє Ворскла, тільки від Сокілки є вузенький прохід.
- Ренне велику силу має? - спитав Гордієнко.
- До біса їх набралось! У сім тисяч не вбгаєш!
- Невелика біда! У нас теж набереться козаків городових п’ятсот та січовиків зо три тисячі! По два москалі на одного козака не багато.
- Я одного лише боюся, щоб бува москалі не розбіглися як ми на них нападемо.
- Поміркуємо…
- Коли ласка, послухайте, батьку, як я міркую.
- Кажи.
- На світанку ми перейдемо Ворсклу уплинь і зненацька вдаримо на московський табір. Спросонку їм буде не до бійки. Вони чкурнуть зопалу на міст, що веде до Сокілок, але там напорються на наших козаків. Коли ж біля мосту козаки дадуть москалям одсіч, то ті зможуть врятуватись тільки через отой клятий прохід!