- А за що? - з розпачем запитує старий Яким. За що?..
Підвів старий джура очі на князя. Той усміхнувся сонний з-під розкішного чорного вуса.
- А йому чудно? - напівголосно промовив Яким і перший раз він не злюбив князя.
Хоч почуває старий Яким, що ненависть до князя затаїлася ще дві години назад, коли той, лягаючи на це ліжко після смачного обіду, говорив Вовкові:
- Перед заходом сонця розбудиш мене. Треба буде провчити отих чортових мужлаїв та на їхньому прикладі й другим показати, як треба слухатися панського слова та як вірно йому служити.
- Слухатися, служити… - думає далі старий Яким. - А ось він, Яким, 60 років служить у князів, слухається їх. А що доброго він від них бачив? Хіба покидьки з панського столу?
Довго отак стояв і думав над сонним Вишневецьким його старий джура.
І що нижче спускалося сонце, то заклопотаніше дивився на нього Яким, то більше думок находило в голову старому.
Яким рішив… Вишневенький хоч раз мусить його послухатися, вволити на його прохання.
- Та обгонь же хоч мух, ґаво чортова! - почувся Вовків голос над Якимом.
Голосний, раптовий. Вишневенький прокинувся.
На дворі били у казани, - скликали всіх острівних мешканців на видовисько.
Коли князь Вишневенький, потягнувшись як кіт, спросоння наблизився до дверей, у Якима вирвалося:
- Пане Дмитре, ваша ясність…
- Чого тобі, Якиме? - оглянувся той.
- За що ти їх караєш? Може вони невинні?
- В свій час тебе спитаємо. Поки що без твоєї поради обійдуся.
І перед самим Якимовим носом зачинив мінно двері.
Старого здавило під груди. Упав грудьми на підвіконня. Щось залоскотало в горлі під бородою, й він хотів уже заплакати, як раптом у відчинене вікно долетіло:
- Шановна громадо!
- Тихше, пан Дмитро говорять.
Підвівся старий і пішов із світлиці.
* * *
Перед ним на широченькім майдані було незвичайне видовисько. Посередині, оточені кінними челядинцями, стояли похнюпившись Семен та Микита. Біля їх під старим дубом, що стояв серед майдану, висіли два шнури.
- Будуть вішати, - стукнуло в голову старому, і він твердо пішов до них у середину.
Трохи осторонь, навколо заарештованих купчилися козаки-челядинці й селяни. Скрізь ішли балачки. Люди не розуміли, в чому справа:
- За що?
- Чим вони провинилися? - світилося в кожних очах, скерованих на постать князя та Вовка.
Вони також стояли в колі, недалеко дуба. А під самим дубом стояло чотири ще молоді челядинці Вишневенького й отець Карпо з хрестом і євангелією під пахвою.
Живо вдарила у вічі отака картина старому Якимові, а вуха вже ловили слова Вишневенького:
- Перший закон у життю козацькім - це вірність і покора старшим. Тільки за такого ладу можна встояти проти ворога… Ці два козаки порушили військовий звичай і тому мусять бути покарані на горло.
Козаки-селяни зойкнули, а челядинці погрозливо повихоплювали шаблюки. Хвилина тиші. Далі дикий крик:
- Це, товариство, брехня! Ми не з ворогом розмовляли на варті, а з нашим земляком, селянином Марком Голим.
- Хлопці! - заревів Вовк, забиваючи голос Семенів, - виконати наказ пана!
По два челядинці вхопили зв’язаних Семена та Микиту й потягли до шнурів.
Забили гучно в казани.
Тоді старий Яким, що стояв уже біля^князя Дмитра, швидко підійшов до одної з петель і надів її собі на шию. Здивований довбиш перестав бити у казани й задивився на старого. А він, надівши повагом петлю, скинув свою коштовну свиту, подаровану князем на одному з урочистих сімейних свят, і кинув до Вишневенького:
- Візьми, князю! Подаруєш Вовкові.
- Якиме! Що ти робиш, Якиме!? - закричав несамовито князь.
Натовп завмер.
Яким, показуючи на Семена та Микиту рукою, мовив:
- У них теж є діти. Вони також виховували когось дома, як я тебе.
А далі, повернувшись сміливо до князя:
- Ти можеш їх вішати. Твоє панське право й сила, але я також маю право на свою голову…
- Чого ж ти хочеш, Якиме? - схвильовано запитав Вишневенький. - Кажи, ну, кажи ж, мій дорогий джуро!
- Я хочу, щоб і вони мали право володіти своєю головою. Коли ти їм не віриш - відпусти їх туди, куди вони захочуть, а будеш вішати їх - вішай і мене. Ми однаково винні.
- А воно й правда, - шептав з другого боку Вовк, - давайте ми їх помилуємо. Бо надалі буде небезпечно. Хвилюються люди. А щоб було безпечніше - видайте, пане Дмитре, всім козакам тої горілки, що привіз пан Лучко з замку.
- Згода. Ей, хлопці! - крикнув князь на тих, що збиралися вішати. - Розв’яжіть арештованих і одпустіть їх під три чорти.
Семен та Микита низько вклонилися Якимові, а той, прощаючись з ними, прошептав:
- Ідіть туди, де є ще воля.