Галаган чув всю розмову січовиків, та вони й не таїлись з нею… Став Гнат і справді божитись та запевняти:
- Ось вам небо, а ось земля - безпечні будете! І волосина з наших голів не впаде.
- Заприсягни! - звелів Богуш.
- Щоб я власної тіні боявся!
- Дужче!
- Нехай на мою голову впадуть попередні твої прокльони! Щоб я тричі москалем став! Ну?
- З’їж грудку землі! - звеліло товариство.
Мусів Гнат виконати. Навіть здалека було чути, як тріщав пісок у нього на зубах.
- Нехай же тебе свята земля, котру ти з’їв, розіпре, коли обдуриш нас! - прорік Богуш.
По сій мові отаман підніс до уст свою шаблю, поцілував і закинув її далеко у воду.
- Прощай, сестро, - чуло промовив він. А запорожці й собі:
- Прощай, сестро!…
- Прощай, нене!…
- Прощай, дружино!…
Аж тепер товариство вибігло на берег.
- Що, багато напечерували раків? От так не бродячи, качку впіймав! Ха-ха-ха!… - глузував Галаган.
Запорожці, насупившись, мовчали; чекали що з ними буде. Раптом Гнат стрельнув із пістоля в небо.
- Чи не гасло? - стурбувалось товариство.
А вже ж!… Московські човни і байдаки вже причалювали до берега.
Раніше ніж: запорожці встигли отямитись, на них, обеззброєних» наперли: іззаду москалі, а спереду компанійці. Компанійці хватали військову старшину і в’язали, а москалі всіх рубали в пень!
Стогін пішов по Січі
- Зрада! Рятуймося!!
Голіруч кидалися запорожці на ворогів, хапали за леза щабель, різали руки до кісток… Хапали ворогів за горло, душили в обіймах, загризали зубами… Але боротьба була надто нерівна, скоро весь берег услався запорозьким трупом Москалі подалися жакувати Січ.
Але те нечисленне товариство, що зосталося живим, робило москалям опір на кожнім ступені. Всюди чулася стрілянина, скрізь літали кулі. Ось спалахнули один за другим всі запорозькі курені, шпіхлірі, крамниці, комори… А на останку зайнялася й Січова церква, ограблена москалями.
В диму й огні літав Галан, наче упиряка. Він хотів залити братньою кров’ю свій одчай і голос сумління, що власно одзивалися в його душі.
Гнат і сам не зчувся, як опинився біля січового шпиталю. Колись, ще молодиком, у цім самім шпиталі його вчили грамоти. Се було колись.
А тепер… Біля ґанку лежали два безногих запорожці і безнастанно стріляли з мушкетів. На порозі ж, спершись плечима об одвірок, стояв високий і кремезний, наче віковий дуб, вже літній січовик. Сива чуприна і довгі вуса маяли за вітром. Розхристані груди, порубані і постріляні у давніх боях, червоніли свіжою кров’ю… Під лобом, замість очей, чорніли глибокі дірочки. Запорожець був сліпий. Оперезавшись голою шаблею, сліпець гукав:
- За Січ-матір, дітки! За Січ!
Здригнувся Галаган, зачувши знайомий лицарський голос, аж за голову схопився.
- О Боже!.. - простогнав він.
Гнат впізнав доброго козака Дороша, котрому бусурмени вийняли очі, як він попав до них у неволю. Страшний докір вичитав Гнат у Дорошевих сліпах, - той докір шпигнув зрадника в самісіньке серце.
А тимчасом тиск москалів обступив з усіх боків запорожця-сліпця; ліс шабель завис над сивою неголеною чуприною. Але Дорош вухом чує посвист ворожої шаблі, ловить її на лету, вибиває у ворога з рук, а самого ворога кладе трупом до своїх ніг.
Мимоволі задивився Гнат на те видовисько, а раптова невимовна лють шарпнула його за серце.
- Всі боронять своє, один я занапащаю! Так вищезніть же ви всі!
Взяв Гнат у руку пістоль, поволі вимірив у Дороша, спустив курок і… В сей мент крокви на шпиталі затріщали, дах провалився і море огню полилося через стіну додолу й сховало під собою Дороша й безногих запорожців.
Всеньку ніч москалі руйнували Січ та мордували запорожців. Всеньку ніч донці будували шибениці на колодах. Уранці Яковлєв звелів повісити на тих шибеницях двісті душ січового товариства, котре попало в неволю, і пустити за водою. Двадцять шість курінних отаманів посадили на палі. Наказного отамана Богуша, облупивши голову, розтяли на чверті. Січових панотців втопили у Дніпрі. Гроби розкопали, а домовини з останками лицарів розбили й кинули на глум.
Діюча армія кавфронту,
в липні 1917 р.
Тифліс.
Олелько Островський
Юрій Тис
Життя іншої людини
РОЗДІЛ І
Сиділи в садку біля корчми. Молодий налив горілки у запорізькі коряки і весело глянув на вусатого діда.