Козаки бистро розглядали фортецю. Це були доволі нові споруди, забезпечені обсипаними в чотирикутник потужними валами. Твердиня мала сильні оборонні бастіони і була оточена глибокими ровами. Від заходу ляхи проклали понад глибоким яром звідний міст, від півночі була тільки мала хвіртка над спадистим берегом. Від Диких Піль фортеця була скріплена високим муром і ровом.
- В Чигирині говорять, що в минулих роках наш писар військовий Хмельницький оглядав цю фортецю зі старим Конєцпольським небіжчиком. Чи певне це не знати, Хмель нікому не каже, куди їздить і що задумує. Отож, коли коронний вихвалював потугу кодацьких укріплень, Хмель сказав:
- Рука людська збудувала, вона й знищити може!
Під’їхавши ближче, козаки завважили, що з частоколу стирчать гармати і важкі гаківниці. В той час із скрипотом спустився звідний міст, і з фортеці чвалом виїхала кінна ватага. Вона з місця звернула в сторону молодців.
- Бій? - спитав мляво один із них, сягаючи шаблі.
- Ні! - відповів Горностай. - Будуть тільки розпитувати. А втім…
Сотня драгунів під’їхала до козаків і їхній офіцер у залізній сорочці та в шоломі зі старими вицвілими перами спитав владно:
- Хто такі й куди?
Горностай пізнав самого коменданта твердині, славетного капітана і губернатора Криштофа Гродзіцького. Він високий ростом, худий і жилавий, лице мав наче зо шкіри, ствердле від негод і трудів. Через чоло і ніс проходила стара близна від шведського палашу, а одне око було закрите повікою. Він був старий уже, цілий довгий вік перебув у війнах в Європі і в Валенштайна, добув рангу полковника артилерії.
- Молодці чигиринського полку, - відповів Горностай, віддаючи військовий салют, - на виправі за кіньми. Ось папери за підписом пана Станіслава Кричевського, мості полковника чигиринського, козацьких військ його мості короля…
Гродзіцький узяв папір і читав:
- …за підписом сотника Хмельницького…
- Добре! - сказав, складаючи пропускний лист, - багато коней зловили?
- Тридцять, - відповів Горностай, - добрі коні, молоді, сильні.
Гродзіцький глянув по козаках. Його зір затримався на тугій вояцькій постаті Марка.
- Знаю тебе звідкись, козаче, - сказав Гродзіцький і додав по надумі:
- Чи не з прибічної хоругви сотника Хмельницького у Нідерландах?
Марко промовчав, його кінь почав басувати.
- Неможливо, - засміявся Горностай, - він молодий козак, не міг ще воювати у тридцятилітній війні.
- Поздоровіть від мене пана полковника Кричевського і сотника Хмельницького. Бувайте!
Гродзіцький завернув коня, за ним від’їхав його почет. Коли б не сам Гродзіцький, може треба б було сягнути шаблі. Ці голодранці граблять не гірше татар!
- Кажуть, наш Хмель урятував Гродзіцькому життя…
- Старий рубака цей капітані Марко відізвався:
- Коли б до чого прийшло з цими німецькими найманцями, фрасунок був би по їхньому боці. Драби тугі, але ми теж знаємо наше діло!
Горностай затріпав чорним вусом і скривився: -- Погано було б встрявати у бій. Хмель жадав, аби ми заховали зимну кров і оминали зачіпки та герців. А чому такий наказ, не наше діло.
Кодак зникав уже на обрії, і козаки готовилися до ночівлі. В той час Гродзіцький читав листи, які передали йому через Мальчевського - шляхтюру, званого «зеленим чортом». Це був тайний емісар, який постійно був у дорозі й перевозив тайні вістки від коронного Конєцпольського. Гродзіцький сидів тут серед степового моря, віддавна не мав ніяких вісток з Речі Посполитої і ніяких інструкцій від команди. А тимчасом непотверджені сплітки доходили до його слуху: про повстання на Поліссі, про тайні змови Хмельницького з ворогами Речі Посполитої, про емісарів, сліпих бандуристів і лірників, які бунтували народ в імені козацької ребелії. Вістки були просто неймовірні, чей же Січ, постійне джерело неспокоїв і бунту, дрімала спокійно під його сторожким оком.
* * *
Минув повний рік від часу, коли Марко повернувся до полку з виправи на дикі коні. Він повнив свою вояцьку службу без захоплення і вдоволення. Втрачений час - думав не раз - сидіти так бездільно і числити одноманітні й нецікаві дні, що невпинно кануть у минуле.
Ледве в останніх місяцях пішли наново слухи про неспокої й бунти. Хмельницький, якого шляхтич-розбишака наїздом викинув з його родового маєтку, кудись пропав і ніхто не знав, що сталося з полковим писарем. Шляхтич-розбишака Чаплинський зажив на дворі Хмеля та ще й далі відгрожувався, що вб’є сотника, як тільки він знову появиться.
Одного вечора Марка покликав до себе полковник Кричевський.
- Нема що багато говорити, - сказав до Марка, - вночі рушиш на чолі півсотні на Січ. Зголосишся до полковника Несторенка. Будь бачний, в степу тривога, ляхи нюшать, як гончі пси. Гродзіцький прислав мені звіт. Пише, що хтось ходить степами одинцем, хтось човном пливе по ночах, щось непевне висить у повітрі. Шильдвахи в ночах приносять вістки. Чують кінський тупіт, якісь нічні знаки і посвисти, і далекі гомони. Ляхи сторожкі, будь чуйний.