Несгоренка не зворушувала недостача зброї. Куди їм до гармат і гаківниць! А втім, це був хресний вогонь полку, а чим важча бойова проба, тим кращий полк на майбутнє. Під вечір Марко вийшов з шатра Нестеренка з листом у руці. Мав тепер завдання передати ультимат козацького війська комендантові Кодаку та розпочати переговори. Він під’їхав конем під фортецю. В руці тримав списа з білим посольським прапорчиком. За хвилину стояв перед Гродзіцьким.
Комендант розірвав листа. По хвилині сказав:
- Вимоги полковника важкі. Мушу скликати мою. воєнну раду. Він дав відповідні накази і знову звернувся до Марка.
- Заки зійдуться панове офіцери, можемо поговорити не як вороги. Ми, здається, знайомі з давніх часів.
Завжди, завжди те саме, подумав Марко. Цього роду розмови хвилювали його, тому нерадо перебував він в околицях, де його знали з «давніх років». Часом вдавалося йому заперечити знайомство, але не раз мусів пояснювати, обертати усе в жарт, або відвертати увагу від тієї неприємної для нього теми.
- Знайомі, - потвердив, - багато дечого змінилося від того часу, - Це правда, - відповів Гродзіцький, - але ви залишилися таким, як були. Не мав я нагоди досі подякувати вам за рятунок.
Він витягнув до Марка руку.
Марко кріпко віддав потиск руки цього визначного воїна і колишнього друга Хмельницького.
- На цьому ми закінчили нашу привату, - промовив Гродзіцький, - а тепер розглянемо наші воєнні справи.
До кімнати коменданта увійшли старшини фортеці.
- Панове, - промовив Гродзіцький, - перед нами посол пана полковника Несторенка, а ось і його лист.
Комендант почав читати вимоги козацького полковника. Несторенко вимагав, щоб Кодак, збудований на українській землі, «мирно і негайно віддати до диспозиції і на власність славному війську низовому».
Старшини порушилися.
- Як то? - не втерпів поручник Квятковський, - Нестеренко хоче викинути штандарт Речі Посполитої з наших рук?
- Бута хлопська! - затріпався Станіслав Конєцпольський і вхопив за шаблю.
- Коменданте! - схвильовано промовив полковник Лончинський. - Про здачу фортеці не може бути мови. Ударити на них з шістдесяти наших гармат. Це буде найкраща їм відповідь.
- А цього Араба, що зве себе послом, повісити на брамі! - загув Конєцпольський.
- До речі, - перебив Марко, - у вас немає стільки гармат. Якщо не помиляюся, артилерія Кодаку складається з тринадцяти гармат, шести бурячих і сімох залізних.
Ці слова збентежили старшин. Гродзіцький мовчав, тільки Конєцпольський відповів по хвилині:
- Шкода часу. Хлопство ніколи не відважиться підступити під наші мури.
Марко вертався без відповіді. Проходячи до брами, він бачив німецьку залогу, що, зручно розташована, стояла з мушкетами і запаленими льонтами; на бастіонах чатували добірні стрільці, що свої цільні стріли карбували ножами на ложах мушкетів. Шляхта голосно відгрожувалася Нестеренкові: у пишних строях вистоювала на командних постах, з погордою вичікуючи розгрому козацьких відділів.
Ледве Марко добіг до своїх та переповів перебіг розмов, Нестеренко без слова дав знак пірначем. Марко скочив до своєї сотні. З лісу висипалися лави козацтва. Ішли шахівницею, сотня за сотнею Й нестримно наближалися до мурів фортеці.
Гук великих гармат струсонув повітрям, а з тим почувся свист важких куль і вибухи гранат. Сотні з місця розсипалися на рої, що малими скоками бігли вперед. Польська артилерія у такій ситуації не чинила ніякої шкоди. Хвилину пізніше козацькі відділи появилися уже під самими мурами і над дніпровим обривом. Почалася рушнична пальба. Сотні зручно обстрілювали твердиню, а заразом окупувалися глибокими захисними ровами.
Вночі Марко відтяв воду до фортеці і розбудував цілу систему апрошів і підлазних ровів. На другий день почалася сльота.
Гродзіцький ходив від вікна до вікна і споглядав на козацькі земляні споруди.
- Готовляться до наступу і до довготривалої облоги, - сказав.
Приявні офіцери мовчали. В кімнаті було нудно до невиносимості. На дворі сік дощ з вітром, вояки збирали дощівку у свої металеві шоломи, над твердинею висіло марево голоду. Грали в карти і в кості, нерадо і мляво. Полковник Лончинський довго глядів на козацькі апроші, врешті промовив:
- І звідки це хлопство знає обложну війну!
Ніхто не відповів на ці слова, тільки згодом відізвався Гродзіцький:
- Чому питаєте, полковнику? Адже вам добре відомо, що їх вишколюють…
- Але до цього потрібно офіцерів, справних воїнів.
- І мають їх. Мало шляхти на Низу?
- Якщо Нестеренко рішиться на штурм, до полудня ми всі є на лоні Авраама.