- Злий приклад непошанувати маєстату королівською і підносити ребелію проти монархів, який дав цілому світові Хмельницький, поставив усіх монархів по нашій стороні.
Думки Радивила були зайняті тепер справами найближчого майбутнього. Він рішився піти з королем проти України. Ще недавно він вагався. Стояв у зв’язку з Хмельницьким і мав до вибору: іти з королем, чи вибити свій литовський народ з неволі. Він розважав і свої особисті інтереси. В королівстві він був великим магнатом. У Речі Посполитій литовській був би тільки князиком малого народу.
А втім перед ним лежали листи Фірлея з-під Збаража і лист короля з Любліна. Дві потужні армії об’єднаються внедовзі проти повстанців, і цілком ясно, що доля Хмельницького припечатана. В’язатися йому з пропавшою справою нема ніякого смислу. Залишається йому вдарити на Київ, захопити легко столицю і так добути славу й королівське довір’я.
Пограничні повстанські полки його не турбували. Це були сільські юнаки, слабо озброєні і недосвідчені в боях. Вони могли нападати купами на малі під’їзди, але в штурмі важкої кінноти чи піхотних з’єднань ніяк не зможуть утриматися. Якщо стріне спротив на шляху свого походу, він буде незамітний і про це не слід і думати.
Радивил пригадав собі, що вже десятого липня, а досі нема ніяких вісток про ворога. Де є Хмельницький? Чи знає він, що Радивил уже на землях України?
Увечері відбулася воєнна рада. Останні реляції донесли, що Подобайло наскочив на Лоїв, спалив замок, переправився на лівий берег Дніпра і там окопався.
Радивил глумливо усміхнувся:
- Рушаємо на Київ. По дорозі наказую розбити хлопів Подобайла. Розписати універсали на посполите рушення, аби люд прибував до Річиці. Там буде наш головний табір.
Два тижні після того, як Кричевський виїхав від Хмельницького, головні сили Радивила рушили на Лоїв.
Восьмою липня Кричевськии прибув зі своїм кінним відділом до Чорнобилю. Ніхто не згадував про важкі переправи у непрохідних багнах і пущах. Головне, що ворожі застави на шляхах не завважили нічого, бо й справді Кричевськии оминув усі дороги і вживані стежки. Радивил не міг знати нічого про його похід.
Біля Чорнобилю в лісах чекали на Кричевського повстанські полковники. В околиці згуртувався люд охочий. Бігли з нужденних далеких осель; ніби на лови ведмежі, в ходаках і полотянках, озброєні в рогатини й списи. Знали всі стежки і ходи в пущах і серед боліт і тепер стояли із своїм білим волоссям і сивими очима, готові кинутися в бій за свої хижі, зелені бори і спокійні води.
Кричевськии вислав Марка на стежі. Другого дня було відомо, що Радивил стоїть під Річинею й очікує посполитого рушення, попаливши тільки довколишні села. На похідній нараді повстанські полковники звітували про свої сили. Кричевськии мовчав. Із звітів виходило, що його сили нараховували чотири полки, тобто не більше десяти тисяч людей, переважно піших. Полковники Панкевич, Бруяка, Голота, брат погибшого Іллі, декілька повстанчих ватажків і Пішко, отаман київського комонного відділу, це були усі полководці його війська.
Мушкетів і куль було мало.
- Як з гарматами? - спитав Кричевськии полковників.
Дві невеликі, гармати привіз Бруяка, дві здобуті в Лоєві мав з собою Панкевич. До них усього чотири бочки пороху.
- Не брати більше! Не маємо достатньої кількості харчів ні зброї. Що робити з ними проти важкої гусарії й артилерії Радивила?
Кричевськии видає накази. Полковник Бруяка має обсадити переправу через Прип’ять, головні сили залишаються поки що в Чорнобилю, готові до походу проти Радивила. Рушити вже тепер Кричевськии не міг, бо не знав, куди піде литовське військо, на Київ чи на Збараж. Рівночасно вислав посланців до Хмельницького. В листі з’ясував своє безнадійне положення.
Цілий тиждень Кричевськии розвідував терен. Війська, які не були в роз’їздах, мали гостре поготівля, щоб кожної хвилини могли рушити проти ворога. Врешті посланець привіз відповідь гетьмана. Хмельницький обложив Збараж, що й птах не вилетить, а сам рушив проти короля. Через те ніякої допомоги дати не може.
«Будь чуйний і наступай мужньо», - дописав Хмельницький і на кінці листа.
Відповідь гетьмана Кричевський прочитав на раді старшин.
- Отож, панове старшини, залишаються нам наші власні сили. Ми самі без ніякої помочі мусимо здержати Радивила. Від цього залежить перемога гетьмана. Мусимо бути свідомі, що ми стоїмо на втрачених позиціях. Наша сила тепер не в чоловому бої, а в воєнних хитрощах, у маневрі.