Вірменин низько кланявся. Він указав князеві ган24, де б можна приміститися з кіньми та людьми, і там обіцявся поговорити про справу.
Власник гана теж був вірменин, що жив колись і був купцем у Києві і вмів по-українськи. Князь розповів про свою біду, кого шукає, й розказав те, що чув від перекопського мурзи.
- Це може бути правда, що той загін не був з Криму. Але бо й відома річ, що степовики, одні чи другі, не мають іншого збуту на свій товар - а лише Крим, і привозять його або з Очакова морем до Козлова25, або таки через Перекоп, крадькома перед мурзою, котрий за такий товар каже собі платити велике мито.
Аслан - так звався агент - зажадав грошей на готові видатки, бо ж, мовляв, треба буде з іншими порозумітися листами, а то й поїхати. Не надумуючись, князь сипнув на стіл жменю дукатів, котрі згорнув Аслан, не рахуючи. Він зміркував, що князь - партія, яка не буде торгуватися…
- Що ж мені за той час робити, поки ти переведеш розшуки? Я ж тут на Татарщині не витримаю…
- Ваша милість можете виїхати на Україну, в Київ, чи до іншого міста. Я розумію, вам жити між вашими ворогами буде тяжко, то я й порадив би вашій милості податися на Запорожжя, на Січ, і там перечекати, аж дістанете від мене вістку. Я вам пришлю письмо, де за тою особою шукати, й ви приїдете туди. Там на вашу милість мої люди ждатимуть і допоможуть при викупі, пам’ятайте, що я даром грошей не беру, коли вже візьмусь за яке діло, то. стараюся непогано його зробити…
- Так не може бути, - перечився князь. Мені задовго чекати, аж твої люди дадуть мені знати, що віднайшли слід. Я їду з тобою. Хочу бути зараз під рукою з готовими грішми, їдемо!
Їздили по всіх містах, де продавали та паювали невільниць-бранок. Князь не шкодував нічого: переплачував, сипав золотом, підкупляв євнухів26, аби лише найти Ганну, княгиню Ружинську. Не знайшов нічого, Шукали й по Криму, й між степовиками, хоч би де одна людина, що брала участь у нападі на ружинський замок! Той чамбул27 татарський наче під землю провалився…
Агент пояснював справу тим, що той загін могли десь по дорозі розбити, а бранка, може, не видержала трудів походу й по дорозі загинула…
І Богданко, з’їздивши татарські землі вздовж і впоперек, своєї Ганни не знайшов.
З розбитим серцем повертався князь із Криму. Вся надія пропала. Одну частину завдання виконав. Шукав дружини. Коли б було йому поталанило, був би простив татарам заподіяну кривду, був би вернувся до Ружина, відбудував замок і зажив би щасливо після таких бурливих пригод. Та з цього нічого не вийшло. Залишилася друга - мста.
І князь подавався прямо на Запорожжя.
Та, виїжджаючи з Перекопу, він роздивлявся докладно околиці, повторив іще раз складену вже раз присягу й погрозив Кримові кулаком:
- Прийду я ще раз сюди, чортове гніздо, та не з зеленою галузкою миру, а з вогнем та залізом!
Запорозька Січ була тоді на меншій Хортиці на Дніпрі, що обливав її могутніми своїми рукавами.
Мандрівників зараз на Січ впустили, бо там були такі, що князів Ружинських знали.
Але церемонію прийняття треба було перебути.
- Віруєш у Христа?
- Вірую.
- Перехрестись!
Це було і все, що давало право стати членом січового товариства.
Так само треба було відбути церемонію прийняття до куреня: треба було вкупитися. Та як інші робили це малими грішми, князь сипнув відразу перед курінного отамана дві повні жмені дукатів.
Такі щедрі кандидати рідко сюди потрапляли. Це все була, здебільше, біднота, якій погано жилося на світі. Крім цього, князь справив курінним товаришам розкішний бенкет, із усіма знайомився: хотів собі з’єднати козаків до походу на татар… А то ще й виявив свій великий хист до всякої зброї, він - мистець на шаблі, мистець до лука, до мушкета, мистець до коня…
- З цього волинського Богданка Ружинського вийде козак на славу нашої Січі, - говорили між собою старі січовики.
* * *
Раз якось князь пішов із одною частиною стежити на переправах за рухами орди.
Отаманом частини був полковник Максим Жолоб, старий досвідний козак, дуже обережний, ходив зі своєю ватагою лисячим ходом.
Вислані на стежі повзуни доповіли йому, цю чималий татарський загін прямує саме на переправу, де стояв Жолоб зі своїми вдальцями28. Жолоб як-стій підповз до берега Дніпра й почав добре зорити29. Степом по другому боці Дніпра сунулася по землі чорна хмара, наче хто волік по землі велетенський» горі чорною вовною обернений овечий кожух. Кожух час від часу розривався: його шматки то вибігали наперед, то на боки, то знову зливалися в одне ціле.