Богданко раз у раз заохочував козаків до такого походу й таки добився того, що козацтво зажадало від старшини, щоб скликала велике коло.
Коли козацтво зійшлося, старшина ввійшла всередину кола з відзнаками свого уряду, січові литаври32 замовкли, кошовий поспитав козацтва, на що скликано велике коло?
Виступив один запорожець:
- Товариство в похід преться. Давно вже більшого походу не було, а ми не на те тільки живемо, щоб від ногайських конокрадів обганятися, сіль возити, за ордою стежити та переправ пильнувати. Цим козацтво нівечиться, втрачає силу свою и бабіє… А орда щораз нахабнішає, під Січ підходить, у наші котли заглядає. Треба татар провчити, треба їх у їх код/а застукати, треба Кримові пригадатися, що ми ще живемо…
- Добре говорить, - гукали козаки, - нам на Крим треба..
- Чи товариство згідне з цим? - спитав кошовий.
- Згідні!
- А, може, є такі, що не хотять?
- Таких у нас не буде…
- Отож вирішено йти на Крим. Та всім кошем нам іти не можна, - казав кошовий, - годі залишати Січ-матір без захисту. Ми підемо в похід усі, а ногайська орда підгляне, що на Січі пусто, нападе на нас та все дотла поруйнує…
- Добре кажеш, батьку кошовий, - обізвався старший запорожець, - не слід Січі залишати без оборони, всім кошем іти нам не можна,
- Як так, то вибирайте собі до того походу наказного33, - сказав кошовий.
- Хай Богданко буде наказним! Хай він поведе нас! - сказав один козак, і всі на це пристали..
Богданка заскочив цей несподіваний вибір. Він у першій хвилині не знав, що йому робити. Тоді один старший козак шепнув йому на вухо:
- Скидайся до трьох разів… Богданко вийшов на середину кола:
- Панове отамання і все славне товариство! - почав він казати. - Не робіть цього, не вибирайте мене недотепу, я у справах козацьких, не соромно мені признатися, темний…
- Приймай, коли ми тебе вибрали, - гукали козаки.
- Прошу я вас, братики, - кричав уже Богданко, - не вдам я вас повести, а ставати по тому перед ваш суд, та ще б мені кат легкою рукою зняв мою лицарську голову…
Тепер уже все коло заворушилося. Звідусіль посипались лайки та погрози:
- Приймай, сякий-такий сину, а то ми тебе палицями зі Січі проженемо. Бери булаву!..
За третім разом Богданко згодився, кланявся товариству на всі боки. Кошовий казав принести другу булаву й передав її Богданкові:
- Хай вона веде тебе до перемоги зі славним січовим товариством!
Богдан поцілував булаву і сказав великим голосом:
- Присягаю перед Господом Богом та перед усім славним січовим товариством, що поведу козацькі сили до перемоги і слави, цю життя не пошкодую. А коли б не сподобався Господові цей наш похід, то я певен, що не будете ви мене судити козацьким судом за поразку, бо я на полі бою свою голову покладу, не дозволю знеславити її катівською рукою…
- Не приведи Господи! - загула козацька громада.
Богданко заткнув булаву за пояс, замішався між козацьку юрбу й пішов шукати Петра
- Що ж ти, Петре, на це скажеш?
- Я ще вчора знав, що так буде.
- Я радий, що так сталося, - сказав князь. - Та як собі нагадаю, яка відповідальність на мені, то стає страшно, чи не забагато я вкусив, чи не задавлюся я…
- Тільки такої думки не припускай собі до голови, побратиме. Вона дуже небезпечна, і ти можеш направду пропасти. Коли ти пустишся вузькою кладкою через прірву, то ніколи не думай, що можеш похитнутися й упасти в безодню. Не думатимеш - перейдеш. Так і тут. Ти маєш вести похід на Крим. Не думай, що орда може тебе розбити, що ти запропастиш і військо, й себе самого. Ти думай тільки про те, що йдеш дати татарам доброго чосу34 за їх набіги на християнські землі, за кривду, що тобі заподіяли, - а тоді певне переможеш…
Така розумка мова заспокоїла князя.
«Так воно справді, - подумав собі, - я йду на Крим, щоб виконати свою присягу, я перемогти мушу».
На нараді врадили, що, поки буде можна, піші козаки попливуть байдаками Дніпром, а кінне військо Й таборові вози підуть правим берегом Дніпра аж до переправи через Дніпро. Там зіб’ють великий пором із матеріалу, який повезуть на возах, і поперевозять усе на лівий бік ріки. А як стануть на другому боці Дніпра, пором розберуть і враз із байдаками поховають у Дніпрових закрутах і очеретах. Після того Богданко мав уже вести похід.
* * *
Козаки уставили вози в чотирикутник по два ряди. Ця рухома козацька фортеця мала бути підставою для їх воєнної дії. Звідсіля мали забирати в міру потреби все, а коли 6 довелося уступати, сюди мали збиратися всі й шукати охорони поза возами. Це був звичайний випробуваний козацький спосіб.