От і вода плещеться у берега. Там, із-за густого похилого над водою гранатового куща виглядав гостроносий каюк з наметом.
Мовчки посунулись до каюка. Юрась став уже на керму ногою і простягав руку до Галі, як із-за кущів вискочили якісь тіні і мовчки, без крику, накинулись на Юрася, на Галю і їх провідника.
Не вспіли вони й дихнути, як були перев’язані,
- Тугай-бей!.. Мати Божа! Ми пропали, - простогнала Галя. - Милий! Я, проклята, погубила тебе!
От і Україна, гетьманська булава, Київ, воля…
Ніколи не забуде Юрась сієї ночі.
Уранці чує він, як щось стогне за вікном. Він глянув…
Боже! На гострому залізному гаку, що стирчав із стіни, ізвивався і корчився у страшенних муках його стражник, а чорний арабчин, гаремний євнух Тугай-бея, стояв під ним і плював йому в лице, в очі.
XVIII
Років десять, може, нічого не було чути на Україні про сина Богдана Хмельницького. Казали тільки, що він пропав під Стебловом, де Дорошенкова сторона узяла верх над стороною Ханенковою. Казали, що Юрася у тій потребі кривавій вбито і татарськими кіньми у полі потоптано. Була й друга чутка, буцімто під Стебловом Хмельниченка білогородська орда у полон забрала та на акерманському ринку продала у неволю аж у Арабську землю. Ще й така ходила чутка, що буцімто він потурчився - побусурменився і одружився з туркенею, дочкою самого султана турецького, а вона, туркеня, і привела йому не дитину, а змія за те, бач, що він був ченцем - у ангельському чині, а потім задля розкоші турецької й для лакомства нещасного турецьку віру прийняв і святий хрест під ноги топтав, і за те ж султан замурував його з змієм у бочку і велів пустити в окіян-море, а дочку віддав у монастир.
Була й така чутка, що Юрась помер у Туреччині, і що там і поховано його по-турецьки сторчака, а що земля його не приймає і він день і ніч тиняється по світу, не знаючи спочину, та через те й відтоптав свої ноги аж по самісінькі кісточки. Ото й бачили його таким якісь жіночки з Умані, що ходили на прощу у Почаїв; оце надійде він під самий Почаїв, щоб гріх свій спокутувати, а нечиста сила зараз підхопить його і віднесе від Почаєва верстов на двадцять, а він знову тюпає до святого монастиря, а нечиста сила знову його занесе чортзна куди… Ті жіночки бачили й саму нечисту силу: спереду мов лях, а ззаду хвіст і курячі ніжки, і сьомого ребра немає…
Багато ще дечого казали люди про Юрася, а все зводилось на те, що нема вже його на світі: «погибе пам’ять його з шумом», як казав запорожцям старенький отець Паісій.
Коли якось весною року божого 1677-го по Україні пройшла звістка, що Хмельниченко не тільки живий, а й ще їде на Україну - «царювати»!..
Було воно так.
7-го квітня, у неділю, після обід, у Січі гуляли на майдані деякі запорожці і чують, що у головної брами, на варті, вартовий козак з кимсь лається: і нечисту силу поминає і грозиться стріляти.
- Якого біса він він там репетує? Чи не татари підступають?
- Та хіба ви не чуєте? Се ж наш преподобний Петро на варті, Халява… Вже йому нечиста сила привиджується.
- Ану, підемо, послухаємо… Вже ж він дурно не лаятиметься. Підійшли і чують.
- Та вже ж його поховали, - каже Петро.
- Ні, козаче, живісінький! - чути із-за брами.
- Та нечиста сила… мара світова… Отець Паісій каже: «Погибе пам’ять його з шумом», - се знову Халява.
- Та отеє ж грамота від нього до Коша, - чути за брамою ж.
- Геть, чорти, з вашою грамотою з того світу! Стріляти буду!
Запорожці аж за животи беруться.
- Ких-ких-ких! Петре! Якого гаспида ти підняв таку бучу? - окликають вони Халяву.
- Та он якісь чорти принесли з того світу від покійного Хмельниченка якусь грамоту, - відказує Халява.
- Що ж! От і цікаво подивитися, як на тім світі пишуть: може по-циганськи.
- Отакої! Он отець Паісій казали, що з того світу ніхто не приходить, а вони он кажуть, буцімто іродів Юрась у Кизикермені… Як же ж він з того світу прийшов? От і брехня!
- Тю на тебе, дурний Петре! А хіба ж ти не чув, що Марко проклятий з пекла вернувся Г
Підійшов курінний отаман Яким Яворницький.
- Що у вас тут, панове? - спитав він. - Про якого ви тут Юрася?
- Та про Хмельницького, пане Якиме… Он там, за брамою, якісь розбишаки нашого вартового дражнять, а він сердиться.
- Кажуть, буцімто Юрій Хмельницький вернувся з того світу і прислав з ними із Кизикерменя грамоту до Коша.
- От нечиста мати! То може які п’яні бурлаки шуткують, а ви знаєте Халяву: він за кулею не постоїть, певний вартовий, і коли б ще, чого доброго, не вбив яку християнську душу, сказав Яворницький і піднявся на браму.